Індійський містечко Черапунджі відоме тим, що знаходиться в найвологішому районі планети. Близькість гір створює лабіринт-пастку, який затримує повітряні потоки в цьому місці. У рік випадає близько 12 тисяч мм опадів, а дощ іде невпинно майже 5 місяців. Завдяки унікальним кліматичним особливостям рослинність розвивається бурхливо і швидко.
Сюди їдуть для того, щоб побачити унікальну природу індійських джунглів і пройтися по живих містках над річками та ущелинами. Живі мости виявив в 90х роках Д. Райт. Мандрівник так захопився, що особисто організовував цілі тури з Європи до Індії. Він навіть побудував у цих місцях готель і заклав свій міст.
Унікальну технологію вирощування мостів плем’я кхасі зберігає багато століть. Деяким спорудам більше 500 років. Щоб виростити один такий міст потрібно мінімум 15 років. Біоархітектори-кхасі укорінюють корінь каучукового фікуса в видовбану пальму, і чекають кілька років. Коли він досягне потрібних розмірів – укорінюють на протилежній стороні. Доглядачі постійно приходять направляти гнучкі живі троси в потрібному напрямку, допомагають обплітати каркас мосту.
Рік за роком міст стає надійніше, міцніше і сильніше. Якщо в молодості міст міг витримувати лише кілька людей, то в зрілому віці може утримати більш ніж 50 осіб. Старі корені стають твердішими і товстішими, поступово дерев’яніють. Недоглянуті й занедбані мости зовсім не такі безпечні і легкопрохідні. Тільки руки майстрів можуть створювати такі чудеса. Найбільш незвичайний живий міст – подвійний: «Umshiang Double-Decker Root Bridge».
Щоб побачити диво інженерної думки доведеться подолати три тисячі сходинок до села Нонгріат, яка знаходиться в декількох кілометрах від Черапунджі. По дорозі в джунглях зустрічаються джекфрутові і мандаринові дерева, незвичайні квіти, плоди. У селі жителі знають англійську, є готель з повним раціоном. Жителі торгують горіхами, фруктами і листям для карі. Візьміть на замітку джекфрут (хлібне дерево) достигає до червня, а мандарини до грудня.
