Міжнародна група дослідників визначила основні причини падіння династії Цин — колись наймогутнішої імперії у Східній Азії.
На піку свого розвитку китайська династія Цин була найпотужнішою державою не лише Східної Азії, а й однією з найсильніших у світі. Під проводом маньчжурських імператорів Кансі (1662-1723 роки) та Цяньлуна (1736-1795 роки) країна зробила численні успішні військові кампанії з розширення своїх володінь.
У той період у китайській економіці впровадили чимало нововведень і в сільському господарстві, і в промисловості, і в торгівлі, що забезпечило державі тривалий період швидкого економічного зростання. Падіння династії Цин стало важливою подією в історії Китаю, що ознаменувала кінець періоду імперського правління, що тривав понад два тисячоліття.
Упродовж майже 200 років історики дебатують точні причини падіння династії Цин. На відміну від попередніх китайських держав, занепаду цієї династії не передував період роздробленості чи тривалої стагнації. Тому називалися різні причини ослаблення — від екологічних катастроф до іноземних вторгнень, голоду і повстань. Але жодна з цих гіпотез не давала повної і ніким не оспорюваної картини події.
Міжнародна команда вчених, до якої увійшли фахівці із Центру комплексних наук у Відні (Австрія), виявила ключові причини краху останньої китайської династії. Їхнє дослідження опубліковане в журналі PLOS One.
Головних причин падіння династії виявилося три. Першою став чотириразовий демографічний вибух між 1700 та 1840 роками. Зростання населення закономірно призвело до скорочення ресурсів – земельних наділів. Селяни почали недоїдати, почалося масове зубожіння.
Крім того, сплеск народжуваності посилив конкуренцію за владу та позиції в еліті. Число претендентів на ту чи іншу посаду зростало, а кількість присуджуваних вищих вчених ступенів, які були потрібні для набуття такого статусу, скорочувалася, досягнувши мінімуму в 1796 році. Усе це породило безліч незадоволених. Соціальні ліфти в країні були відсутні, що призвело до Тайпінського повстання в 1850-1864 роках. Жертвами цієї війни стали загалом 20-30 мільйонів людей.
Третьою причиною стали витрати держави на придушення повстання, а також зниження продуктивності праці, зростання торговельного дефіциту через виснаження запасів срібла. Влада робила спроби впоратися з труднощами, але їх реформи провалилися.
Зазначимо, що автори нової роботи досить сильно відхиляються від традиційного для історіографії бачення причин занепаду імперії Цин із середини XIX століття. Зазвичай ключовими причинами тут називають опіумний конфлікт — ситуацію, коли імператори династії Цин боролися із продажем важких наркотиків, що завозяться на західних кораблях, а європейські наркоторговці, спираючись на армії та флоти своїх держав, відстоювали право вільно продавати опіум. Результатом цього конфлікту стали серія опіумних воєн, руйнування Китаю, часткове руйнування його столиці та загальне послаблення центральної влади, яка, через військові поразки від англійців та французів, просто не могла контролювати велику країну.
Скориставшись цим хаосом, Хун Сюцюань — виходець із бідняків, завдяки соціальним ліфтам імперії Цин здобув освіту і став учителем — і підняв Повстання тайпінів, яке стало найкривавішою подією XIX століття із загальною кількістю жертв набагато більше, ніж у всіх інших війнах і конфліктах того століття разом узятих.
Але з впливом демографії все не так однозначно. За сучасними уявленнями, Китай 1840 по населенню поступався Китаю після опіумних воєн у тому ж XIX столітті – коли ніяких повстань масштабу Тайпінського не було. Отже, бачити у демографічному вибуху XVIII століття причини занепаду імперії Цин дещо складніше, ніж окреслили дослідники.
