Точну природу зареєстрованої події все ще уточнюють. Крім того, апарати індійської місії провели досить незвичайні спостереження з приводу складу місячної поверхні поряд з ними і вперше змогли виміряти щільність навколомісячної плазми біля поверхні південної приполярної області Селени.
Посадковий апарат “Вікрам” індійської космічної місії “Чандраян-3” оснащений інструментом для відстеження місячної сейсмічної активності (Instrument for Lunar Seismic Activity, ILSA). Технічно це комплекс із шести високочутливих акселерометрів, ключова частина якого складається з пружин, що відхиляються від нормального положення при зовнішніх коливаннях. При цьому змінюється їх ємнісний опір, який викликає зміну, що реєструється в напрузі струму в такій системі.
За допомогою цього компактного приладу «Вікраму» раніше вдалося записати «сейсмічну активність» від сходу та руху власного місяцехода «Праг’ян». Однак потім, 26 серпня, до настання місячного півдня, коли приладам індійської місії надто жарко, щоб працювати, та сама система зареєструвала іншу сейсмічну подію. Як видно на графіку, вона точно не пов’язане з місяцеходом: її амплітуда більша, і після початкового сплеску подія швидко згасає.
У той же час впевнено сказати, що це саме місяцетрус, не так просто. Місяць хоч і не геологічно мертвий, як думали у 1960-х, але на ньому досить рідко відбуваються серйозні події такого роду. Крім того, через відсутність атмосфери на нього часто падають метеорити. Подібна подія може дати локальний струс ґрунту, який зможе записати сейсмограф. Навіть на Землі, де метеорити досягають поверхні набагато рідше, сейсмографи реєструють невеликі ударні події, наприклад, вибухи бомб і крилатих ракет. Зараз Індійське космічне агентство проводить аналіз, намагаючись встановити точну природу того, що вдалося зафіксувати.
Крім того, за допомогою зонда Ленгмюра індійський посадковий апарат виявив, що щільність концентрації навколомісячної плазми у південній приполярній області відносно невелика – від п’яти до 30 мільйонів електронів на кубічний метр. Це перший вимір такого роду у приполярних районах земного супутника.
Раніше прилади місії «Чандраян-3» вивчили склад ґрунту поряд із місцем висадки. Сам список виявлених ними елементів не передбачав сюрпризів — наприклад, водень від води зареєструвати так і не вдалося, тому що висаджені апарати не можуть копати, а на поверхні надто спекотно, через що вся вода випарувалася.
Але що справді викликає подив – це порівняльна сила сигналів, зафіксованих спектрометром. Судячи з них, другим за поширеністю елементом у районі висадки «Вікрама» була сірка. Її в місячному ґрунті знаходили ще після місій «Аполлонів», але вміст там був значно нижчим.
Виходить, місцевість у південній приполярній області Місяця, як мінімум у зоні посадки індійського автомата, багата на якусь сірковмісну породу. Яку і чому — поки що не ясно. Ймовірно, це можуть встановити наступні місії.
