…З одного боку, помилкою буде вважати явища новітнього часу за щось небачене чи нечуване. Бо все на світі має своє коріння, яке щоразу завуальовується черговими ідеологіями. Тому знання про те, звідки в минулому з’явилися та чи інша річ, потрібне для нашого майбутнього. З іншого боку, тепер про це незайве буде дізнатися з новодруків, які продовжують виходити, незважаючи на жорсткі обставини нашого воєнного часу.
Андрій Зіменковський. Алхімія без упереджень. – Л.: Кварт, 2022
Розповідаючи у своєму ґрунтовному і захопливому дослідженні про алхімію та її таємниці, автор реабілітує цю давню науку, пояснюючи, окрім того, що існують Древні Знання, які не цілком втрачені. Матеріальне і Духовне, наука і релігія, езотерика і наука – все можливе в поєднанні. Але найголовніше в «Алхімії без упереджень» Андрія Зіменковського – це те, що він нагадує – алхіміки були реальними, часом дуже обдарованими та значимими у суспільстві людьми. Родоначальник сучасної хімії Роберт Бойль, видатний медик та філософ Авіценна, прешодрукар Йоган Гутенберг, Папа Іоан ХХІІ та французький король Карл VI – перелік визначних осіб різних часів та народів у той чи інший спосіб причетних до алхімії дуже великий. Звісно, що у буденному житті все це мало таємний характер, тому не дивно, що пильну увагу в книжці приділено таємним товариствам. «Виявилось, що розірвані частини доісторичних знань «вижили» в різноманітних езотеричних формах таємних товариств. Ці малозрозумілі групи зберегли не лише такі релігійні поняття, як реінкарнація, чи переселення Душі, але й сучасні знання в архітектурі, будівництві, астрономії, агрономії, історії, в різноманітних технологіях, медицині тощо. Коли відкриваються певні секрети таємних товариств, з’являються факти, які зразу і не помітиш, тож змінюється історія».
Юліус Марґолін. Подорож до країни Зе-Ка. – К.: Дух і Літера, 2023
Автор передмови до цієї книжки – а це сам Тімоті Снайдер – зайвий раз нагадує: без очевидців пам’ять перетворюється на пропаганду, яка слугує інтересам моменту. Тож у своїй книзі спогадів «Подорож до країни Зе-Ка» Юліус Марґолін оповідає про свій п’ятирічний досвід в’язня концентраційних таборів Радянського Союзу, ставлячи питання: яка Росія є справжньою: та, що святкує перемогу над нацистською Німеччиною на Красній площі, чи та, що існує в незвіданому всесвіті концентраційних таборів, який автор називає «країною Зе-Ка». Друга світова війна застала доктора філософії Марґоліна у Польщі, звідки він уже не зміг виїхати до родини в Палестину. Тож мова у цих літературно-філософських мемуарах про роки, що минули між депортацією автора з окупованої Радянським Союзом частини Польщі у 1940 році та поверненням до післявоєнної Польщі у 1946-му, а відтак його виїздом через Францію до Палестини. Після поневірянь на окупованих радянськими військами територіях він опиняється в ув’язненні. У таборах із непосильною рабською працею європейський філософ повсякчас перебуває на межі життя та смерті. Він бореться за виживання у нелюдських умовах Ґулаґу та скрупульозно документує у власній свідомості найменші деталі біографій своїх співтабірників, чиї життя раз у раз обриваються в неволі. Марґолін написав цю книгу з надією, що весь світ дізнається про злочини комуністичного режиму проти людяності та засудить їх.
Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет. Війна, яку необхідно було виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення. – К.: Дух і Літера, 2023
Ця книжка – чи не найбільш повний і досконалий екскурс в історію Другої світової – від японо-китайської війни 1937 року до капітуляції Японії в 1945 році. По суті, «Війна, яку необхідно було виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення» Вільямсона Мюррея та Еллана Р. Міллета – це унікальна історія війни, яка відтворює повну картину битв на землі, на морі та в повітрі. Автори аналізують операції та тактику ведення війни як на європейському, так і на тихоокеанському театрах воєнних дій, а також представляють портрети воєначальників обох воюючих сторін, демонструючи неоднозначності, з якими вони стикалися, описуючи можливості, якими вони скористалися і ті, які пропустили. Усюди у цьому дослідженні ми бачимо зв’язок між фактичними військовими операціями та їхніми політичними і моральними наслідками. При цьому автори уникають пафосного погляду на війну, але зберігають глибоку зацікавленість щодо проблем, з якими зіткнулися союзники та які вони подолали, а також реалістичну оцінку досягнень і невдач Осі. «На безпрецедентну агресію з боку країн Осі держави, що сповідували інші ідеології, зокрема радянського комунізму та ліберально-капіталістичної демократії, відповіли не менш жорстоко, – нагадують автори про перебіг воєнної історії. – На момент завершення війни кількість загиблих цивільних унаслідок дій обох сторін перевищила бойові втрати у співвідношенні два до одного. Ідеологічний і моральний імператив Заходу покарати німців за їхні численні злочини досяг кульмінації у спільних стратегічних бомбардуваннях, які здійснювали Королівські повітряні сили Великої Британії та Повітряні сили армії США. Чотири роки нищівних повітряних нальотів та наступне просування з боями на суходолі сплюндрували практично всі великі міста в Центральній Європі, за винятком Праги та Відня. Почуття расової помсти могло вплинути на рішення США скинути фугасні бомби на Токіо й атомні на Хірому та Нагасакі в Японії, вбивши сотні тисяч цивільних і перетворивши міста на купу каміння».
Вадим Денисенко. Як зруйнувати русскій мір. – К.: Наш Формат, 2023
Ця книга про те, чому росіяни саме такі, які вони є, але головне — як можна зруйнувати «русскій мір». На відміну від більшості досліджень про Росію, «Як зруйнувати русскій мір» Вадима Денисенка увагу його автора передусім приділено утворенню та функціонуванню механізмів управління російською імперією, які залишаються практично незмінними останні 400 років. «Глибинна помилка більшості людей, які в силу різних обставин займаються Росією, полягає в тому, – наголошує автор, – що вони вважають, що русскій мір — це якесь новітнє явище, створене групою ідеологів, які зібралися навколо Путіна. Справа в тому, що і «русскій мір», і система управління державою, де-факто були створені ще за часів Івана Грозного, а остаточно зацементувалися в часи Петра І і з певними косметичними змінами дійшли до наших днів». Також автор висновує, що русскій мір не має і не може мати свого «символу віри», а саме його визначення автоматично приведе до його розпаду. Всеїдний і шизофренічний, він «уміщує в собі православ’я і комунізм, білогвардійців і Сталіна». Таким чином, у книжці досліджується виникнення, розвиток та функціонування русского міра від часів Івана Грозного до сучасності, а деякі питання ставляться руба. Наприклад, як змінити ідеологію русского міра? Як розвалити символічні структури? Чи потрібна росіянам свобода? Або чим відрізняється новітнє юродство Путіна від юродства його «великих попередників»? «Лише одним – наголошує автор, – зашкальним рівнем брехні на всіх рівнях. Жоден попередник Путіна стільки не брехав, щоправда, ніхто й не творив паралельну реальність для своїх громадян, а паралельна реальність – це і є абсолютна брехня».
Юлія Рацебуржинська. Як створюють монстронароди? – Чернівці: Чорні вівці, 2023
На прикладі цієї книжки можна простежити зокрема те, як сьогоднішні реалії проникають навіть у найнесподіваніші галузі нашого життя. Зокрема дитячого. Утім, несподіванками, як знати, сповнене саме життя наших дітей, про що й мова в історії «Як створюють монстронароди?» Юлії Рацебуржинської, повна назва якої – «Книжка про пропаганду, дурнероб і Чухлера». Адже наразі, наприклад, вони дізнаються про те, що таке пропаганда. Як вона влаштована та чому здатна перетворювати цілі народи на монстрів. Про все це розповідається в історії, яка трапилася на горищі будинку No3 на вулиці Сонячній. Там, як і на будь-якому іншому горищі, мешкають лепетунчики. Дві лепетунські країни – Доладиківство й Абищойство – мали досить пристойні стосунки, аж доки абищойці не обрали своїм першуном жадібного тирана Чухлера. Звісно, аналогії цілком прозорі, чи не так? «Для лепетунчиків, які жили в будинку No3 на вулиці Сонячній, їхнє горище булоцілим світом. Вони мало знали проте, що за його межами. Час від часу лепетунчики бачили людей. Ті піднімалися на горище – здебільшого щоб занести якісь старі речі. Ледь зачувши чиїсь кроки, лепетунчики ховалися, тому люди не підозрювали про їхнє існування, а мешканці горища не могли навіть як слід роздивитися, хто навідується в їхню домівку, – розпочинає авторка свою історію. – Чую-чую, ти вже нетерпляче запитуєш: «Та хто ж вони такі, ті лепетунчики? Які вони на вигляд?». На перше запитання навряд чи можна відповісти точно (які на запитання «хто такі люди?», наприклад)». Що ж до подальших питань про дитячий всесвіт сьогоднішніх фантазій, то краще дізнатися відповідь на них на сторінках цієї незвичайної книжки.
