Зазвичай на Львівському Форумі видавців представлено ціле розмаїття літератури на будь-який смак. Утім, завжди трапляються книжки певних жанрів і стилів, на які хотілося б звернути більш пильну увагу. Тож ця добірка – саме про такі видання, які шкода буде пропустити на цьому інтелектуальному святі.
Лоран Гунель. Філософ, якому бракувало мудрості. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021
За сюжетом цього роману, молодий філософ Сандро переживає втрату коханої дружини Тіффані. За офіційними даними, вона трагічно загинула в лісах Амазонки. Нібито місцеве плем’я індіанців принесло кохану філософа в жертву. Забувши про всі вірування, що вчать любити та пробачати, Сандро жадає помсти. Він вирушає в саме серце амазонських низовин, шукаючи дикунів, які забрали в нього найдорожче. «Сандро вже не сила було стирчати в хижі й тонути в тузі. Тільки й робиш що три кроки у вузенькому, нічим не заставленому проході. Лишатися наодинці з власними думками — найгірше для нього. Ні на що не відволіктися, нічим не витіснити думки про абсурдність життя. Помста була єдиною його справою. Єдиною його розвагою, як сказав би Блез Паскаль, який усе зрозумів. Філософ стверджував: людина неодмінно мусить завантажити себе різноманітними заняттями, чи то фізичними, чи то інтелектуальними, чи то емоційними, щоб будь-якою ціною уникнути роздумів про себе, своє життя, сенс існування, щоб не витримувати нестерпної відсутності відповіді і думки про смерть… Людина, вдаючись до всіх можливих способів відволіктися — від захоплення професійними задачами до самозабуття та задоволень, — завжди робила все, щоб забути, забутися…» Тож філософ розробляє план знищення плем’я, навіть не підозрюючи, що ті, кого він вважає жорстокими та кровожерливими, знають про любов більше за нього. Проте лише любов здатна врятувати плем’я і повернути самому Сандро віру в життя.
Аліна Воловичева. Листопадова жінка. – К.: Фенікс, 2021
Отже, перед нами роман про зростання, дорослішання героїні – по суті, шлях від дівчинки, яка слухає усіх навколо, до жінки, яка вміє чути саму себе. І це, погодьмося, римується із фокусною темою цьогорічного Форуму видавці «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». За сюжетом, головна героїня, Настя Василенко, переїхала до Києва у 2014 році разом із своїм хлопцем Антоном через російську агресію. Через три роки вони все ще разом, він має роботу, вона пише дисертацію і життя начебто налагоджене і стабільне, але одна несподівана мандрівка змінює усе. Інакше кажучи, як попереджає нас на самому початку письменниця і перекладачка Яна Сотнік, це «Історія, героїня якої виходить до читача без броні, хоч і звикла боронитися все своє життя – від болю, від страхів, від власних комплексів, від нерозуміння, від нелюбові, втім і від любові теж». І хоча стосунки у новому житті героїні, звісно, складні, а ситуації багатопланові, утім, поведінка деяких героїв часто не витримує жодної критики. Попри те, що усе це так само «життя», проблем якого не уникнути. «Знову стало холодно. – Ні, ну чого ти одразу. Як я поїду, а ти? Ти ж без мене не впораєшся. Стосунки на відстані? Ти справді в це віриш? Я з сумом дивилася на нього. Паніка відступила, але відчуття безпорадності перед катастрофою нікуди не ділося. – А чому ні? Будемо листуватися, їздити в гості, – він був непробивний. – Рік, Насте. Мене не буде рік. Скільки разів я до тебе зможу приїхати? Де ти житимеш увесь цей час і як? Ми навіть не жонаті. Нащо нам тримати одне одного? Я не розумію. Я сіла на ліжко. Не відчувала жодних сил на те, щоб приймати нові виклики, але вони не запитували мене, готова я чи ні.»
Дмитрий Долматов. Земля Пустого Небосвода. – К.: Саммит-книга, 2021
За сюжетом цього епохального твору, удільні князі Архіпелагу, розташованого на торгівельних маршрутах між Північчю, Заходом і Півднем, запобігають перед могутніми континентальними державами і зводять свої порахунки за спиною у Церкви. Могутнє північне герцогство Дайгенбор після вдалої реконкісти двох своїх колишніх провінцій готується до подальшого розширення – як шляхом дипломатії, так і через нові завоювання. Тож між Торговим Альянсом – аристократичною республікою-корпорацією – і могутньою імперією Королівства Західного Світу триває нещадна боротьба за вплив над загрузлим в анархії величезним островом. В хід пущено всі засоби – від вбивства всенародно улюбленої жриці в самому серці столиці Альянсу до розпалювання війни за незалежність в землях Королівства. Принижений поразкою противник Дайгенбора, Шардаларскій майорат, для відновлення колишньої могутності відкриває двері у Світ Небесного Трону ворожим чужинцям-ксенам. Тим часом Церкву роздирають внутрішні протиріччя, боротьба за владу між різними ієрархами, корупція, особисті чвари – і все це на тлі прагнення примарха-імператора Західного Світу приборкати незалежний досі Ордос. Єресь злобного Бога-Леопарда, начебто остаточно притлумлена чверть століття тому, глибоко закорінилася у Західному Світі… І не тільки там. Простори Архіпелагу борознить могутній князь океану, який бажає повернути побратимів-мореманів до віри у Штормлордів – давніх войовничих і кровожерливих богів. Мало-помалу просочуються до Світу Небесного Трону ксени зі Сходу, несучи упереміш з шовками і прянощами заразу єретичної секти. І хто знає, що привезе зі своєї експедиції до знову відкритого материка ескадра Альянсу?..
Ярослава Литвин. Не мій дім. – Х.: Фабула, 2021
З давньою «українською» проблемою власного дому стикається сучасна героїня цього роману, але вже сьогодні, коли всесвітня пандемія змусили усіх по-іншому поглянути на проблему притулку, оселі, прихистку. Зокрема талановита дизайнерка Сюзанна Карпенко у цьому романі, пізнавши у своїй кар’єрі одну невдачу за другою і навіть попрацювавши прибиральницею в Данії, нарешті зупиняється у своєму внутрішньому занепаді, зустрівши і людину, і ідею. «Мало кому спало б на думку,- згадує вона, що в мене – такої добродушної та потішної, з ямочками на щоках та вогненною копицею волосся – глибоко в душі все рипить, змерзле, присипане снігом і почеркане інеєм». Героїня опановує, здається, і себе, і час, і місце, роблячи зі звичайної квартири в Києві високотехнологічну цяцьку-машину, яка починає жити своїм життям. Висмоктували життєві сили, живитися енергією господарів, стаючи домом-монстром. Звісно, при цьому футуристичні радощі заспокоєної «домогосподарки» та її чоловіка Петра заступають вже цілком реальні психологічні проблеми, коли героїні доводиться повернутися назад, щоби віднайти себе справжню, тобто скласти себе докупи. Адже, крім холодного технічного начиння в її домі з’являється хтось третій — робот на ім’я Кейт. І все перевертається з ніг на голову.
Джуно Довсон. Ринок м’яса. – К.: Книголав, 2021
Сюжет цього роману мало чим відрізняється від нещодавнього шпигунського трилера, в якій радянська шпигунка грала роль топ-моделі. Тим паче, що на початку історії маємо майже ті самі передумови, хоч і за новітнього часу. І робота моделькою видається не такою вже й легшою за шпигунські страсті. Яні Новак всього шістнадцять, вона комплексує через свій високий зріст та андрогінний вигляд. Але життя кардинально змінюється, коли її помічає скаут модного дому і пропонує роботу моделі. Вона стрімко розвивається у цій справі і досягає нереальних висот. Але разом з успіхом, дорогим одягом та розкішшю, у цій професії її переслідують інтриги, таємниці, небезпека, випробування. Загалом роман «Ринок м’яса» – це чесна і відверта розповідь про закулісся модної індустрії, темні справи, які відбуваються у часи руху #TimesUp і #MeToo. Повторимо, що історія, яка на початку здається такою типовою, розвивається у несподіваному сюжеті, тут йдеться про те, про що наважуються говорити тільки одиниці. Оскільки на противагу легкому масовому чтиву, де досі модельний бізнес зображають як об’єкт мрій, тут показано неприховану правду.
Георгий Тома. Etteria. Книга первая. – К.: Саммит-книга, 2021
Динамічна, пронизлива і надзвичайно цікава історія Георгія Томи затягує у світ фантастичних пригод: військові місії, бойові операції і завдання переплітаються з нелегким особистим життям героїв. За сюжетом, трьох найкращих хлопців з дитячого будинку вибрали для навчання у секретній військовій організації. «— Мистер Кик, а почему у вас так тихо? Ведь вокруг лес, а никаких звуков не слышно. Могу предположить, что здесь даже муравьев нет, — сказал я, глядя на Дунлайда.— Это похвально, немногие это замечают. Дело в том, что этот лес искусственный, потому что под землей в шахтах находятся атомные бомбы, которые ждут своего часа, — серьезно ответил мистер Кик. — Ай да мистер Кик! Умеете же вы шутить, — улыбнулся я. — Мистер Кик, мы будем сегодня играть или обсуждать лес? — не сдержался Билл. — О да, непременно вы будете сегодня играть. Прошу за мной, господа, — спохватился Кик». Від того часу минуло кілька років. Дружба хлопців зміцніла і згуртувала їх у період важкого і виснажливого навчання. Однак, щоб скласти останній іспит, потрібно зробити страшний вибір, який все подальше життя тим хлопцям, що залишаться в живих, не даватиме спокою. Тож скільки фантастичних подій чекає на наших героїв! Неймовірних і карколомних, захоплюючих і дуже страшних…
Михаїл Гранд. Колір гемоглобіну. Книга 1: Наслання. – К.: Фенікс, 2021
Головна героїня цієї моторошної історії мешкає на околиці Дрогобича. Щоб повернутися додому із центра міста, вона має йти однією з головних вулиць, а потім перетнути міст, що дугою здіймався над залізничними коліями. На початку оповіді вона ще не сама, з нею коханий, тож можна нічого не боятися. Але трилери для того й пишуться, щоб спершу приспати увагу, а по тому розбурхати нашу уяву, змусивши до останньої сторінки перебувати у психологічній напрузі. Тож після жахливого й фатального випадку на мосту, який стався на початку цієї історії, життя героїні змінилося. Адже чи можна забути те, що кілька місяців намагалися попередити місцеві ЗМІ разом з поліцією, яка ніяк не могла зловити підозрюваного – маніяка, який вже довший час тероризував усе місто? «Запанувала гнітюча мовчанка. Чолов’яга з молотом посміхнувся і рушив до Габріель. Але раптом, розірвавши тишу, прогримів постріл. Його рука затремтіла, і він впустив своє страшне знаряддя. Ніхто навіть не помітив, як на мосту з’явилася вантажівка з емблемою спецпідрозділу на дверцятах». І нехай від тієї жахливої днини минуло вже чимало часу – більше чотирьох років – і практично стільки ж часу головної героїні Габріель не було в Дрогобичі, але таке закарбовується у пам’яті навічно. Тож лише згодом дівчина змогла повернутися до рідного міста. Але всі ці роки вона згадувала останні слова маніяка…
автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ
