101 причина любити Україну. Різдвяні традиції: ДІДУХ. Інфографіка

0
912

Різдво без «йолки»

Раніше для наших предків таке явище як масове вирубування дерев для коротко термінової прикраси було б, мабуть, варварством. Очевидно, що їхній зв’язок з природою був значно сильнішим. Як наслідок, екологічна свідомість більш розвинута і більш практична.

Природу шанували. Вона була довершеною і жодне її творіння не було марним. Отож для господарства не було «зайвих» речей. Навіть стеблам жита й пшениці, які не годились для кулінарних потреб знайшли декоративне застосування. Ним став так званий «павук» – складна геометрична солом’яна різдвяна прикраса, що одночасно поєднувала в собі язичницькі та християнські культурні коди: модель світобудови та шанування тварини, яка несе благу вість про народження Христа.

На Бойківщині також подекуди зберігалася традиція прикрашати вікна різновідтінковими стеблами соломи. Стебла вставляли в щілини віконних рам, утворюючи трикутники та ромби. Ці прикраси створювали особливо святковий настрій, коли крізь вікно пробивалось світло з оселі. На Покутті напередодні Водохреща з соломи робили хрестики, які вішали біля вікон й дверей. Вони вважались оберегами від нечистої сили, яка під час свят могла бешкетувати. Іншим надбанням ще дохристиянських часів є так звані «голубці» – прикраси, що мали вигляд птахів. Виготовляли їх з яйця, крізь шкарлупу якого просовували кольоровий папір. Цих пташок підвішували до стелі і ототожнювали з сонцем (відповідно до древнього дажбозького культу). Однак основною новорічною та різдвяною прикрасою був дідух або сніп-рай, як його називали в деяких місцевостях. Виготовляли його з колосків першого або останнього снопа. Їх зв’язували в снопики по сім колосків, що символізувало сім днів тижня. Дванадцять цих снопиків (по одному на кожен місяць) зв’язували в один великий сніп і прикрашали стрічками. Таким чином дідух був одночасно символом багатого нового року й майбутнього достатку родини й циклічності урожаю від закінчення польових робіт в одному році до їх початку в наступному. Ба більше, коли господар вносив в оселю сніп господиня повинна була жартівливо запитати його що він несе. На це господар відповідав: «Злато, що увесь рік ми жили багато!». Після цього господар віншував родині побажання миру, здоров’я й злагоди на наступний рік. Поставивши дідух на покутті, біля образу, господар обмотував його залізним ланцюгом та ставив біля нього хліборобський реманент, що теж було символом багатого врожаю.

Назва дідуха теж невипадкова. Він був символом духа предків, попередніх поколінь, праотця – «діда». Саме тому на Святу вечерю біля дідуха ставили додаткову тарілку зі стравами аби померлі родичі та рідні теж могли приєднатись до святкової трапези. На Покутті одночасно з Дідом ставили й Бабу. На різдвяний вечір до оселі вносили оберемок соломи і застеляли ним підлогу. Це був ще один символ культу предків, які повинні були охороняти майбутній врожай від повеней, граду та інших небезпек. Традиційні прикраси виготовляли другого січня, коли було прийнято святкувати іменини Гната. З цього приводу казали: «Гнат покваплює дівчат», натякаючи на те, що одного з найбільших свят в році залишились лічені дні.

Автор – Ярина Михайлишин