Поспішати на виручку іншим людям похвально, але далеко не завжди корисно.
У сучасному світі допомога іншим часто сприймається як безумовна чеснота, але інколи бажання підтримати оточення переходить межу і починає шкодити нам самим. Деякі люди настільки звикають вирішувати чужі проблеми, що зовсім забувають про власні потреби — і саме це явище психологи називають синдромом суперпомічника. Воно може непомітно проникати у всі сфери життя: від дружби до роботи, поступово виснажуючи і фізично, і емоційно.
Через постійне прагнення бути корисним людина починає відчувати провину, вигорання та навіть втрату власних кордонів. У цій статті розглянемо, як проявляється синдром суперпомічника, чому він виникає та як навчитися допомагати іншим без шкоди для себе.
У чому полягає синдром суперпомічника
Якщо ви постійно розв’язуєте проблеми оточення, жертвуючи своїм часом, першим викликаєтеся допомогти колегам і останнім йдете з роботи, можливо, це говорить про те, що ви хороша людина і хороший співробітник. Або, можливо, про те, що у вас синдром суперпомічника.
Цей термін придумали психологи Джесс Бейкер і Род Вінсент. Він описує людей із нав’язливим бажанням допомагати іншим, ігноруючи при цьому власні потреби. Суперпомічники всерйоз вважають, що несуть відповідальність за оточення, у будь-який момент готові простягнути руку допомоги й ніколи не визнаються, що самі в ній потребують.
Як синдром суперпомічника виглядає в житті
Суперпомічникам важко говорити «ні». Вони легко залучаються в чужі конфлікти і шукають будь-яку можливість вирішити чужі проблеми. Це ті, хто виправляє помилки в звіті колеги, навіть якщо «горить» власний, відвозить сусідських дітей до школи, навіть якщо доведеться зробити гак, і диктує телефоном рецепт складної страви, відклавши приготування власної вечері.
Найчастіше суперпомічники опиняються в односторонніх стосунках і відчувають провину, якщо нічим не можуть допомогти. Але найголовніше — вони заперечують свої бажання і ставлять потреби інших вище за власні.
Щоб зрозуміти, чи є ви суперпомічником, згадайте свої відчуття після того, як ви комусь допомогли. Ви відчували, що вас використовують? Що ваші сили вичерпані? Що вас накрила образа? Якщо відповіді — «так», цілком імовірно, у вас є така проблема.
Як це проявляється в роботі
Якщо ви суперпомічник, ваше прагнення допомагати іншим на шкоду собі проявлятиметься в усіх сферах життя, зокрема і в роботі. Джесс Бейкер виділяє кілька ознак, які на це вказують:
- Ви відповідаєте згодою на будь-які прохання про допомогу, навіть якщо у вас немає ні часу, ні енергії.
- Ви допомагаєте колегам виконувати їхню роботу краще, але не отримуєте за це жодного визнання.
- Ви робите все більше і більше для однієї конкретної людини — це ознака того, що ваше бажання допомагати явно експлуатують.
- Ви допомагаєте іншим, навіть якщо ваше робоче навантаження збільшується і вам доводиться затримуватися допізна, щоб надолужити згаяне.
- Ви шукаєте можливість допомагати, навіть якщо це виходить за рамки ваших обов’язків і заважає добре виконувати вашу роботу.
- Ви допомагаєте конкретній людині в роботі, що робить її залежною від вас і заважає їй навчатися.
Чому виникає синдром суперпомічника
На думку Бейкер і Вінсента, найчастіше він з’являється через кілька установок:
- «Люди ніяк не можуть обійтися без мене».
- «У мене немає вибору».
- «Мене ніхто не замінить».
- «Без моєї допомоги оточення не впорається».
Під впливом подібних переконань суперпомічники допомагатимуть із повною віддачею, доки не опиняться на межі виснаження. І все одно лаяти себе й вважати, що зробили недостатньо, навіть якщо це не так.
Як і прагнення всім сподобатися, непереборне бажання всім допомагати не є свідомим вибором. Це установка, яку нав’язує суспільство. Для людей із синдромом суперпомічника бути хорошим — означає бути корисним. Такий спосіб мислення зазвичай формується ще в дитинстві, коли для того, щоб отримати схвалення, дитині потрібно допомагати батькам або іншим людям.
Чим це небезпечно
Звісно, бути добрим та чуйним — це прекрасно. Участь та уважне ставлення до оточення наповнює нас внутрішнім сяйвом і підвищує нашу самооцінку, дозволяючи відчувати себе хорошою людиною. Дослідження це підтверджують. Доброта дарує нам відчуття благополуччя й дає змогу вибудувати здорові стосунки. Крім того, у тих, хто допомагає іншим, рівень стресу не підвищує ризик смерті.
Проте все добре в міру. Синдром суперпомічника не тільки позбавляє нас фізичних і ментальних сил, але й призводить до співчутливої втоми. Це емоційне виснаження, яке ми відчуваємо, коли несемо в собі біль і страждання інших людей. У результаті ми втрачаємо емпатію, стаємо жорсткішими і з труднощами розрізняємо власний біль від чужого.
Як позбутися синдрому суперпомічника
Спершу треба розібратися, які установки є його джерелом, і усвідомити, що вони шкідливі. А потім позбутися їх і замінити альтернативними. Наприклад, замість переконання «Я хороша людина, тільки якщо приношу користь» можна прийняти переконання «Я хороша людина незалежно від того, як часто я допомагаю іншим» або «Моя цінність не залежить від допомоги оточуючим».
При цьому зміна установок не передбачає, що ви перестанете допомагати іншим людям. Вона потрібна виключно для того, щоб відокремити альтруїзм від самооцінки й позбутися відчуття, що ви комусь щось винні. Нові переконання дадуть вам свободу вибору в тому, чим ви хочете займатися.
Коли справа стосується роботи, пам’ятайте, що ваша головна відповідальність — не ваш керівник і не ваші колеги, а ви самі. Вам потрібно задовольняти власні потреби, оберігати свої особисті кордони й відстоювати свої права. Якщо ви цього не робитимете, то ніхто не зробить це за вас.
Наступного разу, коли вас попросять про щось, що не належить до ваших прямих обов’язків, делегуйте завдання комусь іншому. Наприклад: «Я розумію, що на тебе зараз багато всього навалилося. Найкраще тобі зможе допомогти…» Не вибачайтеся і, якщо потрібно, візьміть трохи часу: «Я перевірю свій розклад і відповім тобі трохи пізніше».
