Ярослав Грицак назвав імена, які об’єднують українців. Це не Бандера

    441

    В історії України потрібно шукати імена тих, хто буде об’єднувати народ. Тому потрібно звернутися до прізвищ діячів історії та сьогодення, які однаково позитивно приймаються по всій країні, вважає історик Ярослав Грицак.

    Їхні імена він озвучив, виступаючи у міжнародній школі журналістики «Виклики декомунізації» в Українському католицькому університеті, пише «Трибуна».

    «Декомунізація в Україні є нечесною. Ми засуджуємо радянський тоталітарний режим, але нічого не говоримо про націоналізм, який теж був тоталітарною ідеологією. Українські націоналісти мали причетність до геноциду проти єврейського та польського населення в роки Другої світової війни. І про це не треба забувати», – зазначив історик.

    Саме тому, на думку Ярослава Грицака, Степан Бандера не може бути прикладом для всіх українців та єднати їх. Натомість ледве не ідеальною фігурою для цього є гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький.

    «Він добре підходить як україномовній частині країни, так і російськомовному населенню», – вважає Ярослав Грицак.

    Образ козацького ватажка мав популярність у Радянському Союзі. У школах, інститутах та в засобах масової інформації говорилося, що Хмельницький розпочав війну за визволення простого українського народу з-під польського гніту, аби потім «возз’єднатися» із народом Росії. Тому навіть бабусі й дідусі можуть зараз нормально приймати гетьмана, а молодь у свою чергу говоритиме про нього, як про творця ранньомодерної української держави 17-го століття – Війська Запорозького.

    Серед інших діячів, які можуть єднати українців, – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Вони так само, як і лідер козаків, були популярними в епоху СРСР.

    Серед сучасників, на думку Ярослава Грицака, українців прекрасно об’єднують музикант, лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук і письменник Сергій Жадан.

    Не слід відмовлятися й від спортсменів, імена яких теж можуть об’єднувати. І це буде, мабуть, найпростіший та найефективніший спосіб знайти спільні точки дотику в суспільстві, вважає історик.

    У цьому плані Ярослав Грицак пригадав процес, як і коли жителі східної та південної України почали вважати престижним національний гімн.

    «Пісню «Ще не вмерла Україна» на сході та півдні країни довго не хотіли приймати, бо вона була якоюсь меншовартісною для жителів тих країв. Однак,коли у 1994 році Оксана Баюл виграла перше золото на олімпійських іграх в Норвегії, і під час церемонії нагородження грав український гімн та здіймався синьо-жовтий прапор, популярність національної символіки на Сході та Півдні різко зросла», – вважає Грицак.






    • не пропусти

    • магазин