У 1960-х роках американці вирішили випустити на навколоземну орбіту 460 мільйонів мідних голок. Для чого було проведено подібний експеримент?
Все почалося з проєкту «Вестфорд», в якому американці збиралися за допомогою ракети-носія вивести в космос особливий супутник системи «Мідас» з контейнером, де знаходилися ті самі мідні голки, точніше дрібно нарізаний дріт. Далі спеціальний пристрій супутника мав розсипати їх у космосі. Експеримент вдався лише з третього разу. Перший старт відбувся у жовтні 1961 року, останній – 1963-го.
Багато людей питали, навіщо ж вчені засіяли космос 480 мільйонами мідних обрізків. В тодішньому СРСР припустили, що американці таким чином планували створити нову космічну зброю, яка була б небезпечнішою, ніж наявна.
Але насправді проєкт «Вестфорд» було здійснено на замовлення Міністерства оборони США. Упродовж тривалого часу інформація залишалася засекреченою, а люди продовжували панікувати. Через деякий час на засіданні ООН представник США Едлай Стівенсон пояснив, що все це було зроблено для посилення радіохвиль. Річ у тому, що орбітальне кільце було неможливо зібрати на орбіті, і тоді було вирішено запустити близько половини мільйона мідних дротів. Кожна голка була дипольною антеною, що приймає сигнал із Землі та передає сусіднім антенам, що загалом посилювало сигнал.
Так, за розрахунками, голки на орбіті мали протриматися близько 10 років, й у сімдесяті вони почали падати на Землю, не згоряючи у щільних шарах атмосфери. Варто зазначити, що повернулися далеко не всі голки, багато з них так і залишилися на орбіті.
