Ними захоплювалися, їх боялися: чим козаки найбільше вразили тогочасну Європу

    829

    Українське військо відзначалося неабиякою силою та відвагою й було знане не лише на своїх землях. Воно допомагало й іншим народам. Козаків називали рятівникам Європи. І хоч європейці плутали їх із… татарами, але саме на козаків покладали надії у протистоянні з ісламським світом.                                                        
    Перші свідчення про це з’явилися у Західній Європі ще в XV столітті. Якими ж бачили козаків європейці і що думали про них? Спілкуємось на цю тему з Дмитром Наливайком, професором, академіком НАНУ, лауреатом Шевченківської премії, та Кирилом Галушком, кандидатом історичних наук, координатором проекту “ЛікБез. Історичний Фронт”.
    – Отже, коли Європа дізналася про наших козаків?
    Д. Наливайко: – Найпершими до нас дійшли свідчення генуезької хроніки 1474 року про події у місті Кафа. Щоправда, дослідники досі сперечаються: це свідчення про запорізьких чи про так званих татарських козаків. Поляк Мацей Меховіт у своєму “Трактаті про дві Сарматії” від 1518 року вже розділив “казаків” і “козаків”. Перші для нього були татарами, а вже другі – рутенським етносом, тобто українцями.
    Чому не можна інтерпретувати козаків як татарів, переконливо пояснив і польський шляхтич італійського походження, історик та філософ Алессандро Гваньїні. Він писав: козаки – це народ руський, вони войновичі, але “вже не тільки грабіжники”. Наголосив, що козаки — теж християни, які здійснюють походи на мусульман. Завдяки йому європейці вже бачили козаків як військових, що боронять християнський світ.
    – А чому козаків плутали з татарами? У них було щось спільне? 
    – Козаки здебільшого використовували східну модель військової справи. Це часто спантеличувало європейців. Бій починала піхота, яка, до речі, у ХVІ столітті вважалася найкращою і найчисленішою в усій Європі. Козаки вишикувались у три шеренги, позаду стояли кінні війська. Перша шеренга стріляла, друга після першого пострілу подавала їй заряджені третьою шеренгою рушниці. Завдяки цьому вогонь був дуже щільним, а головне – безперервним. Тому ворог зазнавав значних втрат і часто втікав. І тоді в бій вступала кіннота, переслідуючи його і добиваючи. Атака супроводжувалась гучним криком, щоб налякати ворога і підбадьорити себе – так, як це робили татари.
    Цікаво, що був у козаків свій особливий прийом – так звана битва галасом, коли військо козаків змішувалося з ворожим. А ще козаки добре билися від оборони, вибудовуючи міцні чотирикутні укріплення – табори, оточуючи себе возами і будуючи барикади з усього, що було напохваті.
    К. Галушко: – Козаків боялися, адже вони були універсальними бійцями. Скажімо, аж до середини ХVІІ століття кіннота не була окремим родом військ: піхотинець міг сісти на коня і перетворитися на вершника, а кіннотник, навпаки, битися пішим.
    Як свідчить французький інженер і військовий картограф Гійом де Боплан у своєму відомому „Описі України“, у війську козаків завжди були гарні майстри: ковалі, теслі, майстри з будівництва плотів, поромів, мостів і ті, хто лагодив зброю. Це давало змогу швидко долати будь-яку проблему і робило військо дуже маневреним. Крім того, у війську були “попередники” – аналог саперних військ у сучасній армії. “Козак воює стільки ж мушкетом, скільки й мотикою та лопатою, – свідчать європейські записи. – Козак має ці обидва знаряддя на одному держаку, прив’язаному до пояса. Ними він насипає землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин свого краю”.
    Боплан описав, як ретельно козаки готувалися до морських походів, збираючи припаси, зброю, будматеріали і розділяючись на екіпажі.  Не можна не згадати і про оригінальний човен козаків. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж, аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підкрадалися до ворога. А перед атакою баласт викидали – і судно раптово спливало над водою.
    – Козаки часто згадуються в історичних джерелах як захисники православної віри. Чи це лякало католицьку Європу?
    Д. Наливайко: – Набагато більшою загрозою для Європи у ті часи був іслам. Після тотального розширення Османської Порти Європі були конче потрібні “лицарі Христові”. І певною стіною від турків стала Східна Європа.
    Знаємо із джерел, що європейські народи пильно стежили за Хотинською битвою 1621 року, де гетьман Петро Сагайдачний очолював 42-тисячне військо і був найбільш небезпечним ворогом султана Османа III. Її навіть називали “битвою за Європу”. Один із найвідоміших істориків того часу, француз Мішель Бодьє, назвав військо Сагайдачного найвідважнішим, адже воно “зуміло зупинити османів та врятувати Європу”.
    Загалом, у ті часи боротьба козацтва з мусульманським світом чимось схожа на боротьбу українців із “рускім міром” сьогодні. Європа вичікувала і покладала надії на козаків, сподіваючись, що вони зруйнують імперію турків та визволять поневолені християнські народи. А ті билися!
    Козаків нерідко порівнювали із рицарями-хрестоносцями, які несли у далекі краї свою віру і переконання.
    Конфлікт православ’я і католицизму виник уже пізніше, коли постало питання утворення козацької держави. Польський король Владислав IV просив Папу про “поновлення грецької релігії”. Інакше, казав він, “побачимо руїни королівства, а можливо, й Християнської Церкви”. Утім Ватикан на це не пішов.
    Ростислав КАМЕРІСТОВ, газета Експрес