Ацтекські «свистки смерті», знайдені у місцях жертвоприношень, стали об’єктом дослідження вчених із Швейцарії та Норвегії. Виявилося, їх лякаючі звуки, що нагадують людський крик чи виття, викликають як емоційний відгук, а й активують вищі відділи мозку, відповідальні за складну обробку інформації.
В експерименті взяли участь 70 європейців. Їм програвали випадковий набір звуків, серед яких були записи ацтекських свистків. Добровольцям не стали говорити, які саме звуки на них чекають, щоб виключити вплив упереджених очікувань. 32 учасники пройшли функціональну МРТ, щоб вчені могли спостерігати за реакцією їх мозку.
Більшість піддослідних охарактеризували звук свистків як зловісний і схожий на крик, викликаний болем чи страхом. Мозкова активність показала, що звуки свистків викликають роботу низькорівневих слухових зон, що реагують на сигнали небезпеки, такі як плач дитини чи крики жаху. Крім того, свистки задіяли нижню лобову кору, відповідальну за складні класифікації, та медіальну лобову кору, яка обробляє асоціативні зв’язки.
Вчені відзначають, що змішання елементів природного і штучного походження робить звук свистків важко класифікованим, що викликає у людей відчуття дискомфорту. Цей ефект схожий на феномен «зловіщої долини», коли об’єкт, наприклад, робот, дуже сильно нагадує людину, але при цьому видно, що це машина.
Археологічні знахідки підтверджують, що свистки часто використовувалися в ритуалах, пов’язаних із поклонінням Еекатлю — ацтекському богові вітру, який, за легендами, мандрував у підземний світ, щоб принести кістки до створення людства. Іноді свистки асоціювалися з вітрами, що пронизують підземне царство Міктлан, де мешкали душі мертвих.
Деякі дослідники також припускають, що свистки могли бути використані для психологічного впливу під час воєн. Однак ця теорія спірна, оскільки на місцях битв чи могилах воїнів свистків не знаходили.
Вчені зробили висновок, що ацтекські «свистки смерті» були унікальним інструментом не тільки для створення зловісної атмосфери, але і для підкреслення ритуального значення обрядів. Дослідження показує, як історичні артефакти можуть пролити світло на особливості сприйняття та роботи людського мозку, зберігаючи зв’язок між давніми культурами та сучасними дослідженнями.
