Людство завжди намагалося передбачити майбутнє, а особливо — можливий кінець світу. У різні епохи люди по-різному уявляли собі загибель цивілізації: одні чекали божественного суду, інші — космічних катастроф, а дехто навіть намагався заробити на загальній паніці. І хоча сучасна наука пояснила чимало природних явищ, страх перед апокаліпсисом і сьогодні інколи проявляється в масових ірраціональних реакціях. Ці п’ять історій демонструють, наскільки серйозно людство сприймало кінець світу — інколи з фанатичною вірою, інколи з комічною винахідливістю, а іноді зі справжньою трагедією.
1. Ацтеки вірили, що світ уже чотири рази руйнувався, і п’ятий — близько
Уявлення ацтеків, які жили в Центральній Мексиці у XIV–XVI століттях, описували історію світу як чергування руйнування та відродження. Вони вірили, що до нашого часу існувало чотири епохи, кожна з яких завершувалася катастрофою через боротьбу богів між собою.
Перша епоха називалася Сонцем Ягуара. У цей час жили гіганти, яких зрештою з’їли хижаки. Друга епоха, Сонце Вітру, завершилася тим, що люди перетворилися на мавп, а світ був зруйнований ураганами. Третя — Сонце Дощу — закінчилася вогняною зливою, що винищила все живе. Четверта епоха, Сонце Води, завершилася потопом — вижили лише ті, хто перетворився на риб.
Згідно з ацтекським міфом, зараз ми живемо у п’ятій епосі — Сонці Руху. Ацтеки вважали, що цей світ загине через землетруси й тектонічні зсуви. Щоб відвернути катастрофу, вони регулярно приносили жертви, зокрема людські, — щоб підживлювати сонце та здобути прихильність богів.
2. Зороастрійці вірили у всесвітнє очищення світу — фрашо-кереті
Зороастризм виник в Ірані в VII–VI століттях до н. е. Засновник релігії, пророк Заратуштра, закликав робити вибір між «Аша» — істиною та порядком — і «Друдж» — брехнею та хаосом. У зороастрійській традиції й сьогодні вважається, що думки, слова й діла людини впливають не лише на її душу, а й на увесь всесвіт.
У цій релігії існує ідея фрашо-кереті — «великого відновлення», тобто фінального етапу всесвітньої історії, коли добро остаточно переможе зло. Має статися грандіозна битва між силами Мудрого Бога та демонами, після якої всі мертві воскреснуть і постануть перед випробуванням.
Найстрашнішим уявленням у цій релігії є Суд Вогню.
Згідно з текстами, після битви боги розплавлять метали гір, і вони потечуть землею у вигляді розпеченої ріки. Кожен — живий і мертвий — муситиме пройти через неї. Для праведників ця ріка буде теплою, мов молоко. А грішники горітимуть у ній, страждаючи та очищаючись.
Потім метал стече в пекло, а світ остаточно очиститься й повернеться до первісної досконалості. Праведники отримають вічне життя без хвороб і голоду, а людство заговорить однією мовою та житиме без кордонів.
Ідея розпеченої ріки металу лякала багатьох — уникнути випробування було неможливо.
3. Проліт комети Галлея у 1910 році спричинив масову паніку
Комета Галлея — одна з найвідоміших у світі: вона повертається до Землі приблизно раз на 76 років. Її поява завжди привертала увагу, але у 1910 році все пішло зовсім не так. Наукове відкриття викликало паніку: американські вчені виявили у хвості комети газ ціаноген — токсичну речовину, відому з лабораторних умов.
У пресі почали з’являтися попередження: мовляв, коли Земля пройде крізь хвіст комети, атмосфера може наповнитися отруйним газом. Це було перебільшенням, але чутки поширювалися блискавично. Люди масово купували протигази та «антикометні пігулки», які продавали шахраї. У Китаї уникали навіть дощу, боячись, що з вологою на землю впаде «отруйна пара».
Газети публікували сатиру: люди штурмують дирижаблі, щоб утекти від небесної загрози. У Парижі універмаг Le Bon Marché запустив рекламу, нібито запрошуючи комету відвідати їхні «великі магазини».
Вчені запевняли, що концентрація цианогену у космічному газі занадто мала, щоб завдати шкоди. Але паніка не вщухала: фермери в Німеччині не засівали поля, боржники перестали повертати гроші, «бо жити залишилося недовго».
У Лос-Анджелесі один брокер навіть продавав «страховку від комети» — з виплатою 500 доларів родині у разі загибелі.
19 травня Земля справді перетнула орбіту комети — місцями почалася гроза, що ще більше налякало людей. Та нічого надприродного не сталося.
4. Тисячі послідовників Вільяма Міллера продали все та чекали на кінець світу у 1844 році
У 1840-х роках фермер зі штату Нью-Йорк на ім’я Вільям Міллер переконав десятки тисяч людей, що кінець світу настане дуже скоро. Вивчивши Біблію, особливо книгу пророка Даниїла, він зробив висновок, що Друге пришестя та Судний день відбудуться між 21 березня 1843 року та 21 березня 1844-го.
Міллер активно проповідував: проводив лекції, друкував брошури, подорожував містами. Зрештою він зібрав близько 100 тисяч послідовників — міллеритів. Багато хто сприйняв пророцтво буквально: люди продавали майно, звільнялися з роботи та їхали в гори, щоб зустріти Христа.
Коли дата минула, а нічого не сталося, Міллер перерахував свої «пророцтва» та переніс кінець світу на 22 жовтня 1844 року. Але і цього разу нічого не відбулося. 23 жовтня люди прокинулися в тому ж самому світі. Подію назвали «Великим розчаруванням».
Дехто повернувся до звичайного життя, інші шукали пояснення. Згодом із цього руху виникла нова течія — адвентисти сьомого дня, які й досі вірять у наближення кінця світу, але не називають конкретної дати.
5. Мюнстерське повстання перетворило місто на «апокаліптичну комуну»
У XVI столітті, в епоху протестантської Реформації, Європою поширилися радикальні релігійні рухи. Одним із найяскравіших були анабаптисти — прихильники повторного хрещення дорослих та створення «чистого» християнського суспільства. У 1534 році вони захопили німецьке місто Мюнстер і оголосили його «Новим Єрусалимом», де невдовзі мав початися апокаліпсис.
Лідером став Ян Бокельсон, або Йоанн Лейденський — портний із Лейдена, який оголосив себе пророком. Він стверджував, що Христос повернеться саме в Мюнстер, а решта світу загине. У місті встановилася теократична комуна: влада перейшла до «обраних», приватну власність скасували, а жінок зобов’язали вступати у багатожонні шлюби «для підготовки до Царства Божого».
Джерела описують у місті жорсткий режим, а наближені пророка жили в розкоші. Мешканці голодували, зазнавали насильства й не могли втекти — ворота були зачинені, а місто оточене військами єпископа Франца фон Вальдека. Після річної облоги в 1535 році повстання придушили. Лейденського стратили, а його тіло виставили в залізній клітці на дзвіниці — як попередження іншим.
