10 популярних стереотипів про Китай, які не мають нічого спільного з правдою

0
347

Давайте дивитися правді у вічі: китайців у всьому світі не надто шанують. Це ставлення зумовлене і безцеремонною, з західної точки зору, поведінкою китайських туристів, і ретельно підтримуваними різними медіаобразами країни, що розвивається з дикими звичками, і поверхневими враженнями туристів і експатів.
Сумно бачити, як перше не завжди позитивне враження породжує упереджене негативне ставлення і небажання дізнатися про цю дивовижну країну більше. Ми вирішила зібрати стереотипи, шо найчастіше зустрічаються про китайців і поділитися своїм баченням про те, що ж відбувається насправді.

  • У китайців зовсім немає манер. Вони чвакають, сьорбають, коли п’ють чай, плюються і штовхаються. В принципі так! Чвакають, сьрбають, плюються і штовхаються. Ось тільки це все відноситься до нашого розуміння «манер». З точки зору китайців, вихована людина володіє зовсім іншими якостями, яких у багатьох іноземців, на жаль, часто немає. Висякатися в хустку, назвати старшого чоловіка на ім’я, дозволити заплатити одному за обід, сісти на почесне місце – напроти дверей – все це є грубим порушенням китайського етикету. Просто ввічливі китайці ніколи вам про це не скажуть. Вказати людині на її помилку – значить змусити її «втратити обличчя». А вихований китаєць ніколи собі такого не дозволить. Що б не здавалося іноземцям, але китайці в першу чергу думають про зручність оточуючих. «Ми настільки намагаємося зрозуміти, що потрібно іншим, що просто не вміємо сформулювати, чого хочемо самі, навіть в думках», – якось поділилася китаянка.
  • Жорстокі китайці їдять собак і кішок. Фотографії з вантажівками, набитими бідними звірятами, яких везуть на фестивалі поїдання собачого і котячого м’яса, так і кочують з видання у видання, приводячи в жах обожнюючу котиків аудиторію інтернету і викликаючи найнегативніше ставлення. Я не буду вступати в дискусію про те, чому їсти корівок, свинок і коней вважається нормальним, а їсти собак жорстоко. Просто процитую слова однієї китайської студентки: «Як же можна їсти собак? Вони ж наші друзі! По телевізору, в газетах весь час пишуть, що ми повинні про них піклуватися і не ображати». Чи їдять собак в Китаї? Іноді. Але явище це поширене приблизно так само широко, як купання в ополонці в Росії. Тобто, безумовно, існують люди, які це роблять, але їх кількість мізерно мала. І не варто за ними судити в цілому про все населення величезної країни.
© Маша Пипенко
© Маша Пипенко
  • Всі китайці на одне обличчя. Ні, ні і ні! Крім того що малайзійські китайці сильно відрізняються від, скажімо, сінгапурських, в материковому Китаї цілком можна відрізнити південців від сіверян. Звичайно, коли ви приїжджаєте в Китай вперше, то велика кількість темноволосих, карооких, азіатських осіб змішується в одну суцільну пляму, але вже через пару тижнів ви починаєте бачити, на скільки всі вони різні.
  • Всі китайці низького зросту. В першу чергу «низькорослість» китайців була пов’язана з їх дієтою. За останні 20 років у зв’язку із загальним зростанням добробуту китайці здорово підросли . Особливо гостро це помітно при порівнянні зростання школярів з великих багатих міст і бідних сіл. Чим більше в раціоні тваринного білка, тим вище діти. Один з кун-фу-майстрів розповідав, що до 17 років, поки він жив у своєму селі,  їв м’ясо один раз на рік. Зараз все змінилося.
© Маша Пипенко
© Маша Пипенко
  • Китайські товари всі низької якості. Безумовно, якість великої кількості дешевих китайських речей залишає бажати кращого. Але якщо ви перевернете свій iPhone, поглянете на ярлики Reebok або Adidas, куплених в фірмових магазинах, то побачите всі ті ж заповітні Made in China. Якість товару визначає замовник, а не виробник, тому всі претензії саме до тих, хто визначає вартість і якість виробництва, а не до тих, хто виконує замовлення.
  • Китай – дешева країна. Це те, що я постійно чую, і це те, що абсолютно не відповідає дійсності. По-перше, існує величезний розрив між вартістю життя в великих містах і в провінції. Скажімо, в Удані, невеликому містечку в центрі Китаю, можна зняти велику зручну квартиру за 200 $ в місяць, в той час як в Шанхаї ви насилу знайдете маленьку однокімнатну в межах 500 $. Той же iPhone в Китаї коштує дорожче, ніж в Росії (незважаючи на те що виробляють їх саме тут). Єдине, що в Китаї дійсно дешевше, ніж на Заході, – це їжа поза домом.
  • Китайці їдять майже один тільки рис.  Друзі, китайська кухня – одна з найрізноманітніших в світі. Почнемо з того, що кількість овочів тут в рази більша, ніж на Заході. Не кажучи вже про способи приготування страв і асортимент прянощів. Одних тільки начинок для пельменів більше 100. Рис їдять не як основну страву, він скоріше виконує функцію нашого хліба. У ресторанах зазвичай його подають в кінці трапези, на той випадок, якщо ви не наситилися. Китайська кухня – це нескінченні варіанти вибору в залежності від сезону і регіону, а зовсім не рис і локшина, як вважає більшість.
© Маша Пипенко
© Маша Пипенко
  • Надто жорстокі покарання за злочини, пов’язані з наркотиками. Жорстокість покарань обурює більшість іноземців. На відміну від інших пунктів в цьому переліку, це не стереотип, а правда – в Китаї з цим дуже суворо. За зберігання, вживання та розповсюдження наркотиків – покарання від тривалого тюремного ув’язнення до смертної кари. Але це не примха і не навмисна жорстокість, це необхідність, від якої залежить добробут країни. Якщо покопатися в історії, то спливе цікавий факт. У XIX – початку XX століття в результаті контрабанди опіуму з боку Британії близько третини населення Китаю були опіумними наркоманами. Таким чином Британія розраховувала підсилити свій вплив і змусити Китай, який не хотів торгувати з Заходом, прийняти вигідні для неї умови (що їй в результаті і вдалося). Справитися з повсюдною наркозалежністю вдалося лише в середині XX століття, після приходу Мао Цзедуна до влади. Не дивно, що китайський уряд робить все, щоб подібне більше не повторилося.
  • Всі китайці – майстри кун-фу. А всі українці танцюють гопак і володіють шаблею. Дійсно, кун-фу – це невід’ємна частина китайської культури. Практично кожен фільм або серіал, знятий на історичну тему, включає епізоди кун-фу-поєдинків, не кажучи вже про численні бойовиках, де головним героєм є який-небудь кун-фу-майстер давнини або сучасності. Звичайно, кількість людей, що практикують той інший стиль, значно більше, ніж в Україні чи на Заході, і в кожному парку можна зустріти одну, а то кілька груп, що займаються тайцзи-цюань, але  більшість з них залишаються на досить низькому рівні – рівні дворового футболу , скажімо так.
© Маша Пипенко
© Маша Пипенко
  • Одна сім’я – одна дитина. Не зважаючи на таку поширену думку, майже у кожного є брат або сестра, а іноді і не один. З’ясувалося, що одна дитина – ознака сім’ї великого міста, в той час як в провінції двоє-троє дітей – норма. Батьки просто платять штраф при реєстрації дитини, а часто так і залишають дитину незареєстрованою. Прожити в своєму селі все життя без документів – досить поширений сценарій. До речі, з 1 січня 2016 року китайцям дозволили мати двох дітей, так що тепер можна офіційно вважати даний стереотип нежиттєздатним.

Звичайно, навіть поверхневий контакт з іншою культурою може викликати масу непорозумінь. Головне тут – не забувати, що всі ми люди. І замість того щоб робити поспішні висновки, постаратися позбутися від почуття надмірної значимості і з інтересом спробувати зрозуміти, що насправді ховається за вчинками людей з іншої країни.

Поділись