Козятинський залізничний вокзал: Тут снідав останній російський імператор

0
314

Цілодобово не припиняється на Козятинському залізничному вокзалі рух численних потягів. Щодня по обидві сторони від його величної будівлі тут проходить безліч поїздів найрізноматнішого сполучення. Але особливе враження на кожного приїжджого пасажира, котрий, хоча б раз в житті подорожував по Південно-Західній залізниці і побував на самому вокзалі, справляє його архітектурно вивершена споруда.

Адже ця унікальна зодча перлина належить до пам’яток архітектури другої половини XIX ст. Слід зазначити , що приміщення Козятинського вокзалу, як на ті часи, збудували досить швидко: від початку 1888 по листопад 1889 року. Автором проекту цієї незвичайної споруди у вигляді старовинного білого пароплава, який, здавалося б, кинув якір посеред складної щільності рейкової мережі, є відомий архітектор Валеріан Куликівський (1835-1919), котрий служив з 1875 року архітектором управління Південно-Західної залізниці в Києві. Керував же будівництвом в той час ще зовсім молодий інженер, а в майбутньому – відомий український архітектор Олександр Кобелєв (1860-1942).

До речі, тоді Козятин служив станцією переважно «буфетною», адже зупинки поїздів тут збігалися зі звичним для тодішньої Російської імперії розкладом сніданків, обідів і вечерь. Тому в облаштуванні внутрішнього простору будівлі вокзалу особливе значення надавалося обідній залі. Овальне в плані приміщення вокзального ресторану перекрито купольним склепінням, що спирається на поставлену півколом двоярусну аркаду, несе явні риси ампіру. В цілому ж фахівці вважають Козятинський вокзал зразком цегляної східнослов’янської архітектури з пластичною обробкою екстер’єру, яка виконувалася за допомогою художньо-виражальних кладок цегли. Тому нині ця станційна будівля служить наочним «посібником» з історії архітектурних стилів кінця XIX – першої половини ХХ століття.

А головною внутрішньою прикрасою цієї неповторної споруди була тоді багатоярусна кришталева, на каркасі з бронзового листя люстра, що прикрашала по центру буфетний зал вокзалу. Нині її аналог прикрашає сучасний вокзальний ресторан «Імператор», названий мабуть так, тому що тут колись проїздом з Києва снідав останній російський імператор Микола II. Існують цікаві версії з приводу долі цього справжнього витвору мистецтва, пов’язані з окупаційним періодом. Деякі краєзнавці стверджують, що сучасна вокзальна люстра – тільки точна копія оригінальної. А виготовили її на замовлення нацистських окупантів, які нібитоm намагались вивезти справжню люстру роботи кінця XIX століття до Німеччини. Подейкують, що автентичну козятинську люстру виявили після звільнення Одеси в морському порту, і тепер вона прикрашає своєю вишуканістю Одеський оперний театр.

На жаль, на зламі ХХ і ХХІ століть будівля Козятинського вокзалу поступово занепадала. І тільки завдяки зусиллям керівництва й працівників ремонтно-будівельних підрозділів Південно-Західної залізниці в останні роками ця пам’ятка дореволюційної архітектури після серії реставраційних робіт знову почала набувати свій первісний вигляд.

Автор: Ігор Галущак спеціально для ВСВІТІ

Поділись

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ