Жлоб – це доля: 40 ознак фірмового київського жлобства

2
2 288

Як казав буржуазний письменник Чехов, треба по краплі видушувати із себе жлоба. Але для цього спочатку потрібно розібратися, що з себе представляє феномен під назвою «жлобство по-київськи», пише bit.ua.

Падіння недопалка від сигарети, обгортки від шоколадного батончика або іншого дрібного сміття прямо на тротуар. Особливо трагічним це падіння виявляється, коли в декількох кроках видніється смітник.

Cтіхійні звалища в зелених зонах відпочинку під Києвом і в межах міста. Судячи з усього, вираз «залишити слід в історії» деким сприймається в буквальному сенсі.

Їздити на своєму умовному «Ланосі» по виділеній смузі для громадського транспорту і скаржитися на пробки через нього ж.

Коли стихійні торговці розкладають своє багатство на велодоріжках. А що, там дійсно зручно розкласти яблука, квіти, шкарпетки, ліфчики, м’ясо, кришталь. Для краси на шляху потрібен ще квітковий кіоск, а для прозаїчних потреб – туалет.

Коли два дорослих мужика-водія вирішують пограти в Need for Speed на не зовсім порожній трасі, обганяють один одного і підрізають, створюючи аварійні ситуації на рівному місці.

Коли у перші секунди зеленого світла для пішоходів якийсь розумник на машині вирішує проскочити. Як бонус (і в результаті ям на дорогах) він ще обіллє тебе душем брудної води з калюжі.

Коли в центрі міста машина заїжджає на тротуар, а потім ще так нервово сигналить пішоходам, щоб розступилися. Напевно, в такі моменти водій відчуває себе Мойсеєм, перед яким розступилося Червоне море, інакше пояснити цей вчинок (і його частоту) важкувато.

Коли не відповідають за слова в різних масштабах: від міфічного метро на Троєщину до ледачого двірника. Сантехнік, який обіцяє не пити, але все одно приходить на роботу п’яним. Роботодавець, який обіцяв виплачувати зарплату вчасно, але цілий рік затримує її на місяць.

Коли ти – великий підрядник, який виграв тендер, але робиш свою роботу з підготовки київського метро до Євробачення так само, як ремонт свого кума в хаті – «там підмазати, тут замазати, шви не сходяться, але ніхто не помітить». Або коли ти – комунальник і лінуєшся працювати, а потім в звітах безсоромно публікуєш фото «До» і «Після», хоча «Після» мало не гірше, ніж «До».

Куріння на зупинці і подальше методичне спльовування на землю, через що утворюються справжні «верблюжі калюжі» зі слини.

Кульок із кульками. З точки зору науки – цікавий приклад можливої нескінченної рекурсії. З практичної – ці кульки потім облітають все місто і осідають десь на землі, де їм судилося тисячоліттями повільно розкладатися.

Коли все свідоме життя скиглиш, що Київ не схожий на Європу і людей заганяють у підземні переходи, а потім на Хрещатику відкривається перша «зебра», і ти все одно скиглиш. Тепер уже через «незручності» для водіїв.

У ресторані, де ціни на меню «вище середнього», замість безкоштовної склянки води пропонують купити півлітрову мінералочку.

Деякі заклади, в яких можна поживитися салатом з листя салату за 70 гривень, обирають кріотерапію для своїх гостей. Тому руки там можна помити виключно крижаною водою. Щедрість і турбота.

Переклеювати цінники у речових магазинах, щоб ціна на Сейлі була нижчою або спеціально завищувати ціни перед розпродажем.

Шаурмени, які готують їжу тими ж руками, якими приймають гроші. А на всі претензії відповідають: «У мене чисті руки, п’ять хвилин тому мив».

Торгувати домашнім м’ясом на сходинках в переході або на підлозі біля зупинки. Санітарні норми? Ні, не чув.

Коли на вулиці просять сигарету, а потім намагаються руками залізти в твою пачку.

Собачники, які вигулюють величезних догів без спеціальних пакетів. Їх стараннями колись красиві алеї, на яких було так приємно почитати книжку або випити кави, перетворюються на похмурі відкриті туалети для тварин.

Коли цілими рулонами крадуть одноразові пакети для собачих потреб першої необхідності зі спеціальних стійок, тому що безкоштовно і в господарстві знадобиться.

Мужики, яким закортіло по-маленькому після пластикової полтарашкі «Чернігоса». І які, звичайно, не дотерпить до будинку або туалету якогось закладу, а віддадуть перевагу справлянню потреби під деревом або прямо на житловий будинок.

Один загальний туалет для чоловіків і жінок у начебто пристойному на вигляд закладі.

Коли маршрутник набирає людей під зав’язку, а потім ти, притиснутий з усіх боків, ще й змушений передавати за проїзд.

Клумби із шин та інші арт-об’єкти рівня «совок» як наш особливий вид мистецтва, від якого хочеться поплакати.

Коли круті водії об’їжджають болларди на Андріївському узвозі майже по ганку церкви (і таке було). Або просто проїжджають на швидкості і ламають.

Коли не менш круті водії видирають із землі півсфери, що заважають нормально припаркуватися на тротуарі.

Порожні платні підземні паркінги у центрі в розпал робочого дня, поки місто тоне у заторах, а пішоходи, виявляючи чудеса гімнастики і акробатики, обходять припарковані на тротуарах машини.

Коли у новомодному барі купуєш коктейль із красивою назвою, але щедро розбавлений водою для об’єму за ціною пляшки недорогого чилійського вина.

Коли на черговій вуличної виставці марнославства купуєш булочку з кунжутом з найближчого супермаркету з маленькою котлеткою і віддаєш за це соточку. Не шкода підтримати вітчизняного виробника, але ж в цьому непорозумінні під назвою «бургер» навіть на салат поскупилися!

Прибудовані балкони на першому поверсі. А особливо коли їх ще і утеплюють на випадок лютої зими.

Кричуща зовнішня реклама на історичних будівлях. Вивіски величезних розмірів, які підходять під архітектурний стиль приблизно так само, як леопардове міні-плаття під церемонію вручення «Оскара».

До речі, про одяг. Хутряні жилетки, які потрібно обов’язково вивести в люди і у +15. І легінси, які просвічуються, з короткою майкою. І підкати в -10.

Ці істоти ц кінотеатрі, що коментують кожен поворот сюжету фразочками типу «Вася, це тупо я, коли бухий» / «Він зара здохне». А ще вони мають властивість сміятися і шуміти у самий невідповідний момент. У кульмінаційний момент, коли майже весь зал втирає сльози або завмер у напрузі, хтось із них, наприклад, відкриє пляшку пива з характерним звуком, кришечка впаде на підлогу, і ця людина покотиться від сміху.

Коли хочеться айфон, але на нього не вистачає, і ти вирішуєш купити на Кардачах крадений.

Коли чоловіки у жіночій компанії голосно відригають, а потім оглушливо сміються.

Повертаючись додому, вивозити з собою з єгипетського готелю все, включаючи туалетний папір, лампочки і кран від біде (реальний випадок).

Коли монетки відправляють ребром вниз по ескалатору і ні в чому не винним пасажирам втрапляє по руках. Мода на цю розвагу пройшла кілька років тому, але деякі любителі олдскульного жлобства досі таке практикують.

Коли у метро займають всю площу ескалатора і тобі доводиться протискуватися, якщо поспішаєш спуститися вниз.

Коли водій тролейбуса дає тобі закомпостований талончик, тому що «все закінчилися вже, яка вам різниця».

Хлопці, яких різко хилить у сон від одного вигляду жінки старше 60 років, яка зайшла у вагон метро.

Поділись
  • Иван Внуков

    До недавнего времени в Киеве жлобами называли сельских рогулей, размовлявших на навозной мове. Теперь все поменялось – рогули у власти, спикер рады – дебил с официальной медицинской справкой, на улицах верховодят ублюдки в балаклавах… Вообщем полная Европа! Доскакались. ..

  • Дмитрий В.

    Вроде все правильно, но почему жлобство именно киевское? К примеру потный негр в Бразилии отлил на фонарный столб посреди карнавала. Он жлоб? Или в москавии в метро, при виде бабушки, прикинулся сонным тамошний абориген? Он жлоб? Как по мне, то жлобство не имеет никаких границ! :)))