Шість проблем української історії, що підірвали Росію

1
2987

Ось таке російське верзіння… Щодо “історіографічного” лементу в соцмережах під прапором гібридної війни

Наприкінці січня цього року група українських істориків на запрошення Фінського національного комітету Міжнародної асоціації «Історики без кордонів» на круглому столі в Гельсінкі виклала своє бачення окремих концептуальних проблем ХХ століття в російській історіографії щодо відносин між нашими народами. 

Як тільки ми повідомили про це широкій громадськості через відео конференцію в Укрінформі, доктор історичних наук Георгій Касьянов одразу здійняв лемент у соцмережах: мовляв, «цей треш їде «до Еуропи» і там репрезентує «українських істориків»… Парадоксально, але те, що артикулюють ці хлопці, цілком легітимно можна представити як погляд більшості «українських істориків». І від цього реально стає страшно».

З цього переляку Г.Касьянов одразу ж написав протест до Гельсінкі, мовляв, ніхто не уповноважував чотирьох докторів наук, професорів – його колегу з Інституту історії України члена-кореспондента  НАН України Віктора Даниленка, завідуючого відділом Інституту української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського Ігора Гирича, декана факультету Національного педагогічного університету імені М.Драгоманова Богдана Андрусишина й автора цих рядків – виступати від його імені.

«Де було зібрання «українських істориків», яке уповноважило»? – обурюється Касьянов, оскільки він «проти того, щоб хтось від імені «українських істориків» проштовхував своє як загальне».

Далі – більше: відповідаючи професорові Федору Турченку, який спробував остудити запал Г.Касьянова, останній продовжував: «Нехай виступають від свого імені. Я український історик. І я не згодний мінімум з половиною того, що вони там верзуть. То нехай не розписуються за українських істориків. Якщо комусь до вподоби демонструвати, м΄яко кажучи, непрофесіоналізм під соусом патріотизму – це їхня особиста справа і їхнє право, але, будь ласка, без мене».

Не знаю, як у моїх колег, але в мене особисто виникло цілком закономірне запитання до Г.Касьянова: а звідки він узяв, що я готовий виступати від його імені як українського історика не тільки у Фінляндії, а й у будь-якій іншій країні світу? Забагато честі для того Г.Касьянова, який ще у вересні 1987 року переконував усіх у тому, що «современная эпоха, содержанием которой является переход от капитализма к социализму и коммунизму, ставит перед общественными науками задачу всестороннего анализа опыта нашей страны в построении социалистического общества», однак через кілька років, коли з’явилася можливість показати реалії «создания нового общества в СССР», він чомусь почав реферувати з англійської чужі теорії про націю і націоналізм.

Але ближче до справи: що ж там, у Гельсінкі, ми, група українських істориків, які без відома Г.Касьянова туди поїхали, такого «наверзли», що він «не згодний мінімум з половиною того», а відтак затіяв цей рейвах?

Справа в тому, що ми поставили на розгляд російських колег шість проблем української історії ХХ століття, які мають різне тлумачення в їхній і нашій історіографії. Зокрема, йшлося про окремішність українського народу, відродження українством власної державності в 1917–1921 роках, Голодомор 1932–1933 років як геноцид українства, національно-визвольний рух нашого народу в роки Другої світової війни, легітимність передачі УРСР Кримської області й Севастополя в 1954 році й автохтонність українців у Донбасі.

Свої аргументи ми навели винятково російськими документами чи матеріалами, після чого наші опоненти, уважно вислухавши й поставивши ряд запитань, не стали дискутувати. Натомість вони детально розповіли в загальному про напрацювання російської історіографії й запропонували нам долучитися до спільних проектів, у тому числі й за іноземні гранти.

Члени нашої делегації в присутності поважних фінських істориків обговорили ці пропозиції, але висловилися за те, що зможуть продовжувати наукові контакти щодо подібних проектів після закінчення агресії Росії проти України. Тут треба зазначити, що російські історики сприйняли це з розумінням, ніяких протестів, як це вже примарилося в уяві Г.Касьянова на кшталт демонстрацій, актів самоспалення, голодування, зрозуміло, не було й близько. Й розійшлися ми з ними мирно.

Оце й усе. Ми зрозуміли російських істориків, вони – нас. Однак, як нам тепер розуміти своїх, яких не взяли до Гельсінкі?

Що з тих шести перелічених проблем для Г.Касьянова є «верзінням»? І з якою конкретно половиною нашої позиції він не погоджується? Якщо він заперечує окремішність розвитку українського народу й виводить його минуле зі «спільної колиски»; не визнає державотворчих процесів у 1917–1921 роках; заперечує Голодомор 1932–1933 років як геноцид українства, коли ухвалено Закон України і є рішення суду; не рахується з  національно-визвольним рухом нашого народу в роки Другої світової війни; погоджується з нібито нелегітимністю передачі УРСР Кримської області й Севастополя в 1954 році, а також не знає того, що українці в Донбасі були автохтонами, тоді він для мене взагалі не історик, тим паче український, а рефератор чужих концепцій у тій гібридній війні, яку веде проти нас Росія.

І вже мені стає страшно, що в цей трагічний для України час у нас, виявляється, є не тільки ті, хто торгує з агресором, а й ті, хто готовий закривати очі на те, що проливається кров наших хлопців, аби не зашкодити своїм давнім контактам з росіянами, зокрема, з стипендіаткою Путіна Тетяною Таїровою – Яковлевою.

З тих істориків, які бурхливо обговорювали з Г.Касьяновим поїздку нашої групи до Гельсінкі, я багатьох і не знаю. Скажімо, Олега Журбу, який радить фінським науковцям: якщо вони, мовляв, «настільки всеїдні та неадекватні, то хай подавляться Сергійчуком та іже з ним». Чи Антіна Борковського, що патетично вигукує: «І якого милого ту компашку взагалі запросили кудись».

Оце вам рівень академічної дискусії, яку організовує Г.Касьянов, що самозакохано уявив себе вершителем усіх справ української історичної науки – аж до визначення в кожного дослідника «колебания вместе с линией партии».

Щоправда, забув, заколисаний власним нарцисизмом, розпочати цей аналіз із себе. Зокрема, він мав би хоч сьогодні пояснити, яку ж роль насправді виконували в українському селі посланці інженерно-технічних секцій радянських профспілок під час розкуркулення й Голодомору в 1932 – 1933 роках, оскільки те, про що він переконував наукову громадськість у 1987 році, не збігається з реальними фактами.

Я ж готовий відповісти на його вимогу про своє на той час «колебания вместе с линией партии».  Без узгодження з Г.Касьяновим  я тоді друкував такі матеріали: Козацький гетьман Іван Сулима // Український іс­то­­ричний журнал. – 1987. – № 5. – С.122 – 133; Родина Богдана Хмельницького // Наука і сус­піль­ство. – 1987.  – № 10. – С. 81-83; “Я, Богдан” з точки зору історика (рецензія на ро­ман П.Загребельного “Я, Богдан”) // Дніпро. – № 10. – С.110 -119 – це з проблематики моєї кандидатської дисертації, що стосувалася збройних сил Хмельниччини.

Водночас тоді з’явилися  й інші публікації: Щит для Вітчизни // Вітчизна. – 1987. – № 10. – С.127 – 137 – про внесок тричі героя соціалістичної праці полтавця Миколи Ду­хова в створення радянської атомної техніки; Петр Скорик, учитель чукчей // Радуга. – 1987. – № 11. – С.124 – 135 – про роль українця Петра Скорика в створенні чу­котської писемності; Т-34: три ступеньки к пьедесталу // Незави­симость. – 1987. – 30, 31 жовтня, 1, 3 листопада –  з історії створення харківського танка Т-34.

А коли в результаті перебудовних процесів в СРСР появилася можливість вперше надрукувати поему Володимира Сосюри «Мазепа», то головний редактор  газети «Культура і життя» Валерій Кравченко звернувся саме до мене (без поради Г.Касьянова, зрозуміло), аби написати до цієї публікації науковий коментар історика. Відтак  уже в 1988 році, коли Г. Касьянов ще описував міфи про досягнення інженерно-технічних секцій  радянських профспілок, мною уже був оприлюднений зовсім інший від тодішньої офіційної історіографії погляд на постать цього видатного сина України: З тавром зрадника // Культура і життя. – 1988. – 4 груд­ня.   До речі,  розширена розповідь про Мазепу з’явилася згодом на шпальтах «Молоді України», про неї схвально відгукнувся в своєму щоденнику Олесь Гончар. Не думаю, що він погоджував з кимось свій запис, тим паче з Г.Касьяновим.

Однак найбільше в ті роки мені довелося долучитися до вивчення минулого української національної символіки, оскільки такі фахові історики, як Г.Касьянов, А.Борковський і О.Журба цим не зайнялися. Тож довелося мені працювати за «фахових». І з усіх оцінок мого доробку в цій проблемі для мене була найважливішою така дописка невідомого автора на моєму дослідженні на спеціальному стенді львівського майдану восени 1989 року: «Кожен свідомий українець має ознайомитися з цією статтею»: Традиції національної символіки // Радянська ос­ві­та. – 1989. – 17 листопада.

Статей Г.Касьянова про роль інженерно-технічних секцій радянських профспілок у розгорнутому будівництві соціалізму в 1920 – 1930 роках на тому  стенді я не побачив. Як і напрацювань О.Журби.

Щодо останнього, то всі, хто його знає, можуть краще зрозуміти, з чим пов’язується кинутий ним заклик до спільноти в соціальних мережах: «Я – не Сергійчук!».

З точки зору здорового глузду не буде він ним ніколи, його ж інша мати народила, хай залишається самим собою. І людиною.

Володимир Сергійчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

Поділись

1 коментар

  1. КОРОТКИЙ КУРС ІСТОРІЇ РОСІЇ
    1
    Російська гидота знов повзе на Україну.
    Цього разу вона почала з нещасного Криму.
    Російська гидота це робила не раз –
    З діда, прадіда вона грабувала і вбивала нас
    2
    Тюрма народів і богів ненависна Росія.
    Твій народ – неосвічене, імперіалістичне бидло
    Про це свідчить невблаганна статистика
    Російський народ – 85 відсотків – Путіна скот
    3
    Російський народ не знає
    Елементарних законів історії.
    Всі імперії приречені здохнуть.
    Чому Путин нічого не знає про Україну, про нас? –
    Тому що його предки свої мізки пропили не раз.
    Гени росіян тяжко вражені,
    Алкоголізмом, імперським сказом
    4
    Історія Росії суцільна брехня,
    Тому що, – дурнів «Бабы нарожают ещё».
    Ці православні моголи
    Сиротливо тиснуться до української історії.

    Чому?

    Тому що російські так звані інтелігенти
    Не знають елементарних правил граматики.
    І Київ запопадливо зовуть – мати!
    Уявляєте! Київ – мати!
    (Киев мать городов русских!)
    Ідіоти!
    Адже Київ – чоловік,… батько України!
    Ці бісові души, плутають жіночі груди з київським хріном.
    Ось чому, історія Росії – суцільна педерастія.
    5
    Послухайте правдиву, гидливу історію
    Постійно криваво-гнійної Московії
    В холодних церквах бездуховні квасні поцтріоти,
    Радісно моляться різній гидоті
    Повії, – німкені Катерині,
    Кривавому виродку Миколі.
    Під тином кремля трупу антихриста.
    Маршалу смерті, хом’яку Жукову.
    Тільки ідіоти можуть вихвалятися
    Схибленим садистом генералісумосом Сраліним,
    6
    Розпутство в Росії наріжний лад.
    Зовсім недавно – якихось сто років назад –
    В росії вже виблискував Путіна зад.
    Рас…путін мав росію і російську імператрицю.
    Це розпутство закінчилось –
    Комуністичним викиднем.
    7
    Пітер, так звана, «культурна» столиця Росії,
    Саме тому гідра комунізму
    Народилась в ньому.
    Як і черговий російський дебіл-педофіл
    Родич Гітлера і Распутіна – путлер.
    8
    У Росії, як у всякій повії,
    Є діра – сакрально-анальна Москва.
    Повія інтенсивно смокче чужу нафту і газ,
    Залишаючи морозу голий російський зад.
    Чому?
    Тому що в голові і серці повії – Червоний цвинтар,
    Комуністичних вампірів.
    9
    А Росії географія –
    Ну це ж суцільна силіконова порнографія.
    Знов росіяни не знають елементарного,
    Щастя і радість не в розмирі, а в якості.
    Тому, Росія постійно грабує чужі життя та території.
    Але!
    Схиблена Росія хапа і хапа,
    А Волга все ж велика татарська ріка.
    Це великий секрет.
    В Калінінграді є могила Канта –
    Тому що це Германія.
    Далекі Куріли відірвали від Японії,
    Карелію скомуніздили у Фінляндії.
    Але Далекій схід – це великий Китай,
    Який обов’язково впіндюрить дурну Росію по самий Урал.
    10
    Не треба боятися розчавленого російського орла
    Мов страшного африканського лева.
    Це просто куча не перевареного лайна.
    Ось чому, російський козак – гвалтивник і мудак,
    Звичайний російський солдат – знаний зрадник і пияк,
    Горілка і дідівщина їх батьківщина.
    А честь і совість російського офіцера
    То мов звичайна мильна булька
    Ось вона є,
    А ось вона відсутня.
    11
    На підтвердження цих історичних фактів
    Візьмемо російських історичних свідків.
    Зрадженого останнього імператора кривавого,
    Руського генерала Краснова ну і.і.і… руського генерала Власова.
    В якості українського історичного свідка
    Візьмемо солдатську вдову – Гошу Кароліну.
    Яка випестувала двох дочок і сина.
    Вона розповідала: «Коли селу Рея хомут міняли
    З німецького на совєтський
    Російські козаки,
    Гребані визволителі,
    Всіх жінок села зґвалтували».
    Німецькі нацисти так там не вчиняли.
    12
    Треба обов’язково вбити загарбника – росіянина
    Якого поховають як скаженого пса – «втіхоря».
    Інакше цей руський вбивця і «вор»
    Влаштує новий голодомор.
    На карті миру – Москва не можлива!
    13
    Сибір, Кубань, Татарстан, Мордовія –
    Ганебні дійні корови московії !
    На чорта вам ця гнила п’явка Москва?
    Поневолені народи – «Геть злочинну Московію!»
    Вставайте! Москалів – катів вбивайте!
    Свободу, Незалежність здобувайте!
    Беріть приклад з Чечні, України!
    Рвіть на частини злочинну Росію!
    На чолі з черговим російським божевільним «сцарем» – путлером.
    Адже московські сцарі
    Нічого, нікому, ніколи крім горя і крові не принесли.
    Треба позбутися зашморгу злочинної Московії,
    Інакше у вас не буде майбутнього.

    Минуле і сучасність ви вже провтикали
    Російські раби двадцять першого (!) віку
    Гидко дивитися на вас.
    14
    Слава Україні, її геройським синам!
    Які знову і знову своїми життями
    Боронять невдячну заїду Європу.
    Від татаро – монгольської навали,
    Кривавого російського комунізму,
    Злочинного німецького нацизму.
    А зараз від середньовічного,
    Вічно брехливого і смердючого руського миру.
    Слава Україні !

    P.S.

    1. Село Рея – Бердичівський район, Житомирська область.
    2. Вірш банят на деяких сайтах.
    3. Якщо сподобалось, надішліть вашім друзям.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ