«Червоний» слід в українській справі – 5 книг про те, чого не можна забувати

327
Підпишись на нашу сторінку у ФБ

Кримінальну справу щодо смаків, уподобань і «державної» зради та непевності у всі часи можна було завести на будь-кого з українців. В період «червоного» терору це могли бути звичайні передплатники журналу «Перець», вже за нашого сьогодення – всі, хто вийшов на Майдан. У книжках цього огляд – все що треба знати з цього приводу

Олена Захарченко. Третя кабінка – Лос-Анджелес. – К.: Нора-Друк, 2018

…Мабуть, кожна з українських родин мала у недалекому минулому такий «репресивний» досвід, згадки про який потроху збираються у своєрідну Книгу пам’яті. Так само, як дід-художник автора цих рядків читав у тюремній камері лекції з мистецтва, про що один зі слухачів написав спогади «Лекції за ґратами», бабусин брат героїн цього роману в ті самі роки малював у тюрмах НКВС. За сюжетом, альбом з малюнками, який після того зберігатися, але безслідно зник, все-таки потрапляє до рук дівчини. Яка, між іншим починає свою розповідь здалеку, їдучи автостопом Європою, але з сорочки в зустрічного хлопця-земляка, яку вишила її баба, все в цій історії завертає назад, до того часу, як родину занесло в Лос-Анджелес. Розкуркулення 20-х років, розстріли і арешти «ворогів народу» в 1934-39, українсько-польська різанина 1943, прихід «совітів» на Західну Україну, війна, табори військовополонених,втеча слідом за німцями на Захід, переслідування КДБ в 70-хроках, еміграція. Таким чином, перед нами — історія членів однієї української родини на тлі історії України ХХ століття. В якій, додамо, все одно залишаються «білі» плями. «Для уточнення подробиць родинних історій я використовувала матеріали судових справ брата й сестри моєї бабці з Рівного, мого прадіда Степана з Комишів Сумської області та інших засуджених родичів з архіву СБУ, – зауважує авторка, і тут-таки додає: Усі імена змінено. Місто дії й ім’я героїні я не називаю».

Марта Гавришко. Долаючи тишу. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

Щодо героїнь цієї незвичайної книги пам’яті історія завжди була несправедлива. Розповідаючи про період героїчної боротьби за часу ОУН-УПА, конспірації ті підпілля, авторка нагадує про те, що, як правило, героями завжди виступали чоловіки: Бандера, Шухевич та інші. У той же час, жінки залишалися в тіні, хоча, відповідати за «лісових» чоловіків перед більшовицькою владою, односельцями і рідними убитих доводилося саме їм. Героїнями збірки стали лише 27 жінок, які на час запису інтерв’ю мешкали у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській областях. Це регіони, де активно діяло націоналістичне підпілля та УПА, і де пам’ять про них вшановують вже кілька десятиліть. Зустрічі з жінками відбувалися в їх приватних помешканнях. «Якою є пам’ять про тих жінок, які мали досвід, відмінний від досвіду «канонізованих» Ольги Басараб, Олени Теліги і Катерини Зарицької? – запитують в збірці. – Чи відомі імена й долі зв’язкових, розвідниць, радисток, друкарок, санітарок, пропагандисток, життя яких перевернула війна, забравши їхню молодість, здоров’я або й життя? Чому в героїчній історії їм відводять другорядні ролі?»

Владислав Івченко. Два пасинки Митрополита. — Брустурів: Дискурсус, 2017

Цей історично-пригодницький бойовик – захоплива подорож у трагічну історію українських визвольних змагань під час Другої світової війни. Яка, додамо, змінювала не лише життя і долі, але й віру. Втім, якраз саме віра допомогла знайти свій шлях двох вихованців Митрополита Шептицького — Теофіла Володимирського та Івана Великоднього, чиї шляхи по закінченню духовної семінарії розійшлися – Іван став служити в далекому гірському селі, а закоханий Теофіл залишився у Львові поруч із Митрополитом. За сюжетом, повному жорстоких смертей, зрад, шантажу та погроз, обох героїв окупанти намагаються використати, щоб схилити Митрополита на свій бік. Ім’ям одного з них просять назвати сина другого – того, що виявився так само вірний своєму особистому покликанню на цьому шляху. «Савін дивився на мертового Теофіла. Дійсно, красунчик. І щось шляхетне в обличчі. Голуба кров. Савін згадав молодість, як розстрілював білих офіцерів у Криму. Серед них теж було кілька таких облич. Чортів красунчик. Скількох же наших він вбив. Починаючи від генерала Толстоухова і закінчуючи полковником Скориком. Злий, небезпечний, затятий ворог. Савін аж із деяким захопленням подивився на цього Теофіла. Якби він берігся, якби він хотів вижити і ховався, його було б дуже важко знищити. Але він ліз на роги, він ризикував, ходив по лезу ножа, наче навмисно шукав свою смерть».

Оксана Кісь. Українські жінки у горнилі модернізації. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

У цій незвичній збірці об’єднано дослідження дев’ятьох дослідниць, які розповідають про те, як соціальне становище українського жіноцтва мінялося під час історичних зрушень. Таким чином розглянуті питання впливу на історичну роль жінки, повсякденне буття, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності. Де були і що робили жінки у вирішальні моменти історії України? Як вели себе під час примусової колективізації? Як переживали нацистських окупантів? Чи боролися з радянською владою у національному підпіллі? Як здолали Голодомор? Що ж до ситуації в національній (родинній, материнській) галузі питання, то не в останню чергу порівнюється становище жінки в українській та російській сім’ях. З цього приводу зокрема Іван Франко писав: «Від давніх давен усі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руського [українського] народу, признавали, що русини [українці] обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свободніше, аніж їх сусіди. У родині ж жінка займає дуже поважне й почесне становище».

Володимир В’ятрович. (Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

На відміну від альтернативної історії, яка розповідає про те, чого не було, або криптоісторії, що займається конструюванням минулого, у цій збірці зібрані скалки часу, що складаються в дзеркало епохи. Нариси про минулі сто років – це історії про те, як герої-характерники, сильні духом постаті, харизматичні діячі могли вплинути на хід історії лише за одну-єдину мить, коли вирішувалася доля всієї нації. Наприклад, вбивство Бандери в Мюнхені, або, як у цій збірці – спіткання Махна з Петлюрою, історії Хвильового і Шухевича, героїв Крут і Майдану. «Не лише зрозуміти минуле, але й відтворити його — завдання, яке ставить перед собою історик, – зауважує автор. – Тому він не обмежується описом ключових подій та відстежуванням зв’язків між ними, а намагається реконструювати максимум деталей, які допоможуть відчути описуваний час, зрозуміти мотиви людей, що жили тоді, обставини в яких їм довелося діяти, ухвалювати свої рішення чи ухилятися від них». «- Надто малою виявилася для двох отаманів одна Україна, – іронічно промовив Махно. – Може й вистачило б, якби один з них, прикриваючись безмежною вольницею, не підтримав її головного ворога, – відповів Петлюра». Таким чином, «(Не)історичні миті» – це розповіді не про звичні події минулого, які змінювали хід історії. У збірці мова про те, як ідентифікувати мить фокусування історії, коли в одній хвилині можна побачити ціле життя людини чи навіть усього покоління».

автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ

Поділись

• не пропусти



• магазин

• новини партнерів