5 книг до Дня святого Патрика

229
Підпишись на нашу сторінку у ФБ

Будь-яке свято – це не лише гучні розваги, але й вдумливе звертання до джерел традиції. У даному випадку в День святого Патрика варто згадати, що ж саме зі скарбниці ірландської літератури – класичної та сучасної – буде цікаво згадати, перечитати, а то й відкрити для себе.

Дейкр Стокер, Айєн Голт. Дракула: повстання мерців. – Х.; Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Цей містичний роман – продовження класичного роману «Дракула» ірландського письменника Брема Стокера, виданого в Лондоні в 1897 році. Невідомо, чи планував автор дописувати свою історію, проте невизначеність її фіналу (головний упир був убитий не за класичною процедурою знищення вампірів), свідчила про можливе продовження кривавої епопеї. У новому форматі Дракула дуже відрізняється від свого класичного попередника. Нібито знищений в далекій Трансільванії групою сміливців, легендарний вампір через 25 років знову з’являється в Європі, але вже для того, щоб здолати ще страшніше зло в образі угорської графині Єлизавети Баторі, що купається в крові своїх жертв. Хто ж він, цей самий Влад Дракула син Диявола, нащадок Дракона чи Господній воїн, що бореться з силами Зла? Таким чином, наголошуючи на відомій істині про те, що Зло нікуди не зникає, а лише трансформується в більш витончені форми, автори роману-продовження переносять дію на початок ХХ століття в епоху суцільних експериментів у галузі науки і техніки. І якщо герої старого «Дракули» лише зрідка використовували фонограф, телеграф і вогнепальну зброю, то нині старозавітна історія оповита флером найновіших досягнень цивілізації. Більш того, сповнена історичними «збігами»: в романі діє персонаж на ім’я Брем Стокер, чий «Дракула», за сюжетом, конкурує з «Портретом Доріана Грея» Оскара Вайльда і «Франкенштейном» Мері Шеллі.

Оскар Вайльд. Ідеальний чоловік. Як важливо бути серйозним. – К.: Знання, 2017

Легендарний витівник, майстер бесіди і «перший за всю історію добре одягнений філософ», ірландський класик Оскар Вайльд був вельми велелюбний по відношенню до жанрового «будуару» свого творчості. З одного боку, засилля мальовничих порівнянь, розгорнутих метафор та іншої деталізованої семантики обтяжує великі тексти Вайльда надмірною стилістичної манірністю. З іншого боку, відчуття прекрасного з боку автора напрочуд інтуїтивне, точне, що й зберігає чіткість жанрових контурів. Саме барвистість опису в сполуці з логічної точністю і мовним лаконізмом зробили хрестоматійними його «живі» тексти. Як саме було зроблено шинель даного стилю, і за якими лекалами кроїв їх видатний англійський денді? «Любов до себе – початок роману, який триває все життя», «Не час створює людину, а людина створює свій час», «Єдине гарне товариство – це ти сам» – список крилатих фраз, які вийшли з-під пера відомого декадента, можна продовжувати ще довго. Натомість сам Вайльд не любив ані критики, ані розбору польотів. «То була блискуча й оригінальна імпровізація … – дізнаємося ми технічні подробиці з його «Доріана Грея». – Те, що він казав, було захоплююче, безвідповідально суперечило логіці й розуму. Слухачі були мимоволі зачаровані і покірно стежили за польотом його фантазії». Сам автор одного разу закинув, що складає історії для дітей різного віку – від восьми до вісімдесяти.

Семюел Беккет. Мерсьє та Кам’є. – Брустури: Дискурсус, 2017

Роман видатного ірландця, найвідомішого з європейських стилістів і батька театру абсурду, який все життя уникав преси і камер, насправді не грішить динамікою сюжету. Це герметичне чтиво для посвячених, і насамперед – у творчість автора «В очікуванні Ґодо». Тож не дивно, що тут з’являються Діді та Ґоґо, а також Уот, герой однойменного роману Беккета. Що ж до згаданого Вальзера, то «фірмовою» ознакою його стилю була «прогулянка», яка відбувалася лише в уяві автора – чи не те саме практикують герої цього роману, перекладеного Іваном Кричфалушієм. «Фізично вона минала досить легко, без морів і кордонів, які потрібно було б перетинати, – розпочинає автор розповідь про мандрівку двох своїх героїв. – Мерсьє і Кам’є не покидали дому. В цьому їхнє щастя». Для особливо нетямущих і нетерплячих читачів, яким складно підкоритися магії тексту, після кожного розділу роману подається конспект попереднього, і так до самісінького фіналу, який, звісно, не має логічного кінця. «- Ось ми й тут, – сказав Мерсьє. – Тут? – сказав Кам’є».

Джерард Стембридж. Що ж вона бачила? – К.: Нора-Друк, 2018

За сюжетом цього захопливого і динамічного роману з-під пера сучасного ірландського драматурга і прозаїка, дівчина на ім’я Лана Тернер, яку батьки назвали на честь уславленої актриси, раптово зривається і мчить до Парижу. Чи варто казати, що карма у даному випадку спрацювала, і все тепер довкола схоже на справжнє кіно? Хіба що не на мелодраму, а на бойовик з детективом і трилером вкупі. Адже, роздивлятися на принади Парижу героїні ніколи, бо вона вже встигла несамохіть підглянути сцену в готельному номері, яка явно не призначалася для чужих очей. І тепер дівчині доводиться тікати від невідомих переслідувачів. «Невже вона у халепі, ба навіть у небезпеці? Хай що вона побачила за ті кілька секунд на сьомому поверсі, це була, без сумніву, чиясь огидна таємниця. Господи, що ж вона накоїла! Ці фото… і як тільки їй вистачило розуму зробити ці знімки? Вистачило розуму? О ні. То був божевільний сліпий інстинкт. Нею керувала гіпертимія. Було страшно, але небезпека п’янила. Навпомацки Лана шукає свій мобільний. Камера на ньому робить знімки серіями, і Лана встигла отримати чотири фото».

Колм Тойбін. Майстер. – Х.: Фабула, 2018

Автор цієї книги вважається одним з головних британських інтелектуалів свого часу, попри те, що він ірландець. Його п’ятий роман – це вигадана історія життя американського письменника Генрі Джеймса, яка триває наприкінці 19 століття, а саме від січня 1895 року до жовтня 1899 року. Все починається з краху письменника, який переїхав до Європи, в Лондонському театрі з п’єсою «Гай Домвіль» до його ізоляції у невеличкому місці, де він таки спромігся на створення кількох шедеврів протягом короткого часу. На відстані часу, перебуваючи у вимушеній самоізоляції, письменник переосмислює своє життя, в якому йому довелося в певний момент забути про свою хвору сестру, яка померла, покинути батьківщину, сім’ю та друзів. Як сталося, що він став одинаком з гомосексуальними проблемами? За які старі гріхи змушений тепер розплачуватися? Він живе в будинку зі слугами і щодня ходить до стенографа диктувати нову книгу. Присутній в оповіді Оскар Уайльд – наче антипод кволого і анемічного героя роману, оскільки провадить веселе безтурботне життя популярного автора. Утім, саме в цьому суть роману – показ не переможця долі, а нещасного вигнанця, який осмислює шляхи, які приводять нас до занепаду.

автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для ВСВІТІ

Поділись

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ



• магазин

• новини партнерів