Трилер, драма, детектив і пригоди на двох континентах – 5 нових книжок літа

0
629

Буквально всі сюжети книжок цього огляду покликані розігнати літню млявість і додати адреналіну до життя. Адже пригоди трьох жінок на двох континентах, шпигунський детектив, містичний трилер і гумористична фантасмагорія, як бачимо, відрізняються за жанрами, але єднає їх одне – це справді захоплююче чтиво.

Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата. – К.: Нора-Друк, 2017

Напружене дійство у цьому романі, що не відпускає читача до самого трагічного фіналу, виправдане самою історичною ситуацією. Адже дія відбувається наприкінці 1930-х років, коли на світом нависла загроза війни, триває протягом Другої світової одразу на двох континентах, а завершується вже вкінці 1940-х гіркими наслідками воєнної історії. Яка увірвалася в життя трьох героїнь, тих самих «дівчат в цвіту», кардинально його змінивши. Чи могла подумати співробітниця французького консульства в Америці, що її подорож до Парижу обернеться не лише святом романтики, але й буднями окупації? І чи сподівалась її майбутня подруга з Польщі, що її юність мине у боротьбі з окупантами у підпільному русі опору? І тим більше не мріяла ні про що, крім лікарської кар’єри третя героїня роману, ставлячи досліди на людях у німецьких концтаборах. У фіналі всі троє дожили, відповідно, до відродженого кохання, знайденої дитини і Нюрнберзького процесу, але об’єднала всіх трьох не лише фантазія автора, але саме життя. Яке триває іноді навіть після смерті.

Джессі Келлерман. Чтиво. – Х.: Фабула, 2017

У цьому романі життя викладача літератури потрапляє у вир зовсім інших, не міщанських пристрастей. Стається це після смерті його давнього друга, відомого письменника, автора шпигунських трилерів, яка сталася в результаті морської катастрофи. Успіхові друга герой завжди заздрив, одруженню з його колишньої дівчиною – так само. «Погортав сторінки до кінця поминальної книги і знайшов чисту. На хвильку задумався. «Любий Білле,— написав він. – Ти сучий син». При цьому, як фахівець, він бачив усі вади і сучасної літератури, і творчості свого друга. Схема була відома, «агент у у відставці, виявляється причетним до складної справи, що включає одну або кілька з наступних деталей: убивство з політичних мотивів, атака терористів, загублена дитина, викрадення дуже важливих документів, що, коли публіка дізнається, можуть спровокувати ядерну війну». Іронія роману в тому, що отримавши після смерті друга все, що хотів, ставши коханцем його дружини, привласнивши чужий роман і славу, герой потрапляє у такий самий «міщанський» світ інтриг і обману. Утім, читається цей роман на одному подихові, а короткі, на пару сторінок, розділи поволі набувають професійних ознак справжнього шпигунського трилеру. «Він витяг дезодорант-електрошокер і стиснув його в лівій руці. Не дуже сильно, не дуже слабо. Відкрив ніж-зубну щітку, стиснув його в правій руці. Не дуже сильно, не дуже слабо. Пригадав поради Сокдолейгера. Нехай зброя стане продовженням тіла. Не стискай кулаки. Дій. Він підняв зубну щітку і тричі постукав у двері. Спочатку не почув нічого, потім пролунали кроки, і двері відчинилися».

Сергей Головачёв. Лысая гора. – К.: Каяла, 2017

…Відомі київські топоніми несподівано розквітають в цьому містичному романі у всій своїй демонічній красі. Вибудовуючи при цьому мапу не знайомого з дитинства міста, а суцільного капища прадавніх сил, переплетення енергетичних зон, різноманітних місць сили, де нині розташовані цивільні установи. Саме тут судилося розгорнутися карколомному сюжету про боротьбу Добра і Зла. «Геопатогенная зона проходит по краю Центрального ботанического сада и тянется далее по холмам, при этом языческая статуя Родины-матери соседствует с золотыми куполами Киево-Печерской лавры, а самое проклятое в Киеве здание Верховной рады находится на одной оси с перманентно-революционным Майданом Незалежности, лежащим во впадине бывшего Козьего болота». Таким чином, відьми, лісовики, зомбі та вампіри – словом, все військо Люцифера стикається з християнським сьогоденням І невинна екскурсія на Лису гору, де відьми збираються на шабаш, обертається на легіон летючих думок про наше минуле – невже з ним треба боротися лише скиданням бовванів, як свого часу вчинив князь Володимир з Перуном, що загуркотів у Дніпро? Хай там як, але розплата не забариться. «Не обращая внимания на сарказм, бледный всадник победоносно отрапортовал: – Зато мир завоёван нами! – И готов к освобождению? — спросила первая голова. – И готов к освобождению, – подтвердил бледный всадник. – А где же ваш мессия? – спросила вторая голова. — Скоро будет, – ответил бледный всадник. – Он уже в пути».

Олег Шинкаренко. Череп. – К.: Люта справа, 2017

Фантастика у даному випадку не лише в тому, що автор-журналіст «прорвався» в літературу своїм романом в «однойменному» жанрі, адже вона, ця сама фантастика, як слушно зауважує Юрій Макаров у передмові, завжди вважалася другорядним чтивом. Натомість цього разу це навіть не вигаданий фантастичний сюжет у цілком буденних українських реаліях, а поєднання «того, що маємо» в одному флаконі сучасного роману. «Череп» – це весела і страшна суміш про село і місто, російських зайд і вітчизняних хвойд, одночасно памфлет і фантасмагорія, а також безперечна пародія на Леся Подерв’янського. Звичний буддизм куркульської філософії тут поєднаний із не менш трафаретними пригодами «руського міра», що верхи на танку, розмальованому, як матрьошка, в’їздить у наше сьогодення. Звісно, один геополітичний міф грузне в болоті другого, а разом виходить гарячий, просто таки палаючий ринковий виріб на злобу дня. «- Ти не чув, що там горить? – питається в романі Іван Череп в свого діда-гуру, такого собі Тисячолітнього Миколая з прози не лише Подерв’янського, але й Загребельного. – Та що там горить. Ясно, що там горить. Це всім давно відомо. У цьому нічого нового немає. Вже ж і не перший день горить, можна до того й звикнути, — відповів Панкрат, не відриваючи погляд від газети». Від цієї «фантастики» так само важко відірватися, але ще важче не надірватися, зрозумівши, що й з журналістського сміху проза буває.

Олександр Завара. Песиголовець. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

Герой цього «етнографічно-релігійного», а насправді – містично-детективного трилеру, за сюжетом, втрачає популярність, але його думки щодо її відновлення цілком слушні. «Дехто вважає, що письменники – це справжні маніяки. І якби вони не писали твори, то убивали б людей і заплутували справу таким чином, щоб вона стала схожою на гру», – підказують нам рецепт успіху. Втім, сам герой нікого не вбиває, за нього це роблять персонажі давньої історії нашого краю, які втручаються в його життя від самого дитинства. Прагнучи знайти карколомний сюжет для свого роману, наш герой з «казковим» імям Іван Побиван їде з родиною до Прикарпаття, щоб навідатися до таємничої Галявини вічної роси. Адже саме в цих місцях, ще в дитинстві, він бачив іконку Святого Христофора із зображенням песиголовця, і саме це, на його думку, може стати основою нового тексту. Хай там як, але чергової «психоделічної» історії в дусі «Трохи пітьми» Любка Дереша з енергетичними вампірами і туристичними страшилками ми не дочекаємося, бо все тепер реально і насправжки. А як інакше може бути в казковому лісі? В якому, додамо, від часу масового навернення язичників-полян у християнство живуть лісоруби-людожери, а також цей самий вовкулака Сіроманець, що врятує героїню, але не читача – від захоплення черговою майстерною містифікацією.

Автор Ігор Бондар-Терещенко – публіцист, арт-критик,
спеціально для ВСВІТІ, інші добірки автора дивіться тут

Поділись

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ